Глава 41. Метелики у моїй голові

Найближчі півгодини я нервово ходила по НАШОМУ з драконом будинку, намагаючись розібрати та розкласти привезені з собою речі.

- Може, все ж таки відпочинеш? - Голос Кіларіана змусив мене здригнутися, і я з панікою подивилася на самотнє ліжко посеред НАШОЇ з ним спальні.

- Ні, спершу речі, - як мантру повторювала я не тільки йому, а й собі під ніс.

- Як хочеш, тоді я перший, - він підхопив рушники і вирушив до ванної кімнати. До речі, вона у нас теж була ОДНА на двох.

«Ооо… Судячи з думок, що розлетілися на всі боки, наша Червона квіточка не така вже й невинна», - ця зараза ще й знущалася з мене.

«Льото, хоч ти не починай, отже я вся на нервах. Звідки воно в мене взагалі взялося? Може це твої витівки?», - я з сумнівом дивилася на одну зі стін кімнати, на якій одразу вималювався круглий обличчя.

- Ти мені тут своїх тарганів не приписуй, це все твоє рідне, - прошепотіли губи на стіні, змусивши мене ще більше почервоніти.

- Ну і добре! - гнівно рикнула я, намагаючись не підвищувати голос, - Зрештою я заміжня дама, можу і пофантазувати! - у відповідь я почула фиркотіння. І хотіла було вибухнути новою тирадою, як з боку ванної кімнати почувся голос Кіларіана:

- Амі, будь добра, принеси мені штани та светр, вони на ліжку залишилися, - цілком собі невинне прохання, і я поспішила його виконати, підходячи до дверей наприкінці коридору.

- Ось, тримай, - я постукала, простягаючи руку з одягом, і все ж кинула швидкоплинний погляд на хлопця, що відкрив мені. На ньому був один рушник поверх стегон, і власне все. "Так, очі геть від драконячого тіла", - скомандувала я самій собі, почувши від чоловіка слова подяки.
Через декілька хвилин дракон повернувся до спальні, весь такий свіжий і пахучий. На ньому були одні штани, а светр він одягнути, схоже, «забув». У кімнаті стало якось трохи спекотно, і я поспішила відкрити вікно, свіже повітря ще нікому не шкодило.

- Ти мене наче спокушаєш, ні? - Видавила з себе посмішку, намагаючись присоромити Кіларіана і нагадати, що він трохи не зовсім одягнений. Не допомогло.

- А що, коли так? - Промуркотів він, наближаючись до мене, - Чи можу я спробувати спокусити власну дружину? – на цих словах я ледве не подавилася повітрям.

«Здається, тут стає спекотно, мені час збігати», - забурчала «академія», розчиняючись.

«Стій! Не залишай мене одну з ним! - благала я, але стіни мене не чули. «Зрадниця!», - кинула я гнівно в серцях, і у відповідь мені почувся затихаючий сміх. Втекла.

- Чому мовчиш? Я тебе налякав? - стурбовано запитав у мене Кіларіан, нависаючи над кріслом, в яке я по необачності вмостилася, позбавивши себе можливості маневрів.

- Н-ні, - в горлі враз пересохло, і я на всі очі дивилася на голі груди чоловіка. «Очі вище, розтяпа!» - дала собі уявний ляпас і перемістила свій погляд на обличчя чоловіка навпроти.
Краще б я на м'язи витріщалася, їй-богу! Тому що я відразу побачила язик, який ковзнув його пересохлими губами, і розгублено проковтнула. А далі я була не я, не знаю, хто в мене вселився, але не могла Амелія Стайлінг ось так накинутися на хлопця, навіть якщо цей хлопець її власний чоловік. Чи могла? Я обхопила руками його шию, притягуючи до себе і облизала губи Кіларіана, почувши тихий його стогін, після якого світ перекинувся... А ні, це ми з ним перекинулися, міняючись місцями, і вже мій чоловік опинився в кріслі, а я сиділа просто на ньому, продовжуючи його цілувати.
Мені подобалося гладити пальцями його рельєфні м'язи і відчувати, як тіло мого чоловіка напружується від кожного дотику. Сорочка моя була відразу розстібнута, і гарячі драконові губи покрили поцілунками мою шию і плече. Від цих його ласк ставало нестерпно жарко, а думки плуталися, змушуючи мій внутрішній страх зникнути.
Я відчула, як тату полізли вище, але цього разу паніка відступила, магія всередині мене казала, що так і має бути, і я їй повірила, міцніше притискаючись до свого чоловіка. Відчуття правильності того, що відбувається, не залишало мене, змушуючи щоразу подумки просити у провидіння сміливості бути з цим чоловіком справжньою, не ховатися і не приховувати своїх почуттів і бажань.

- Яка ж ти солодка, - прошепотів мій дракон мені прямо в шию, змусивши все тіло вкритися мурашками. Я хотіла було відповісти йому щось приємне, як раптом у вхідні двері почувся стукіт.

- Може підуть? - Надіялася я, але стукіт повторився.

- Рррр ... - Було мені відповіддю, і міцні руки мого чоловіка зсадили мене з нього. Кіларіан потягнувся за светром, одягаючись, а я поспішила застібнути сорочку. Дихання не хотіло вирівнюватися, та й руки відмовлялися слухатися. А тим часом чоловік уже опинився біля дверей, відчиняючи їх.