Глава 35. Співбесіда з ректором

Всю ніч я крутилася в спробах заснути, а коли втома нарешті мене зморила, настав час вставати. В результаті я з почуттям легкої побитості і темними колами під очима стояла в холі маєтку, вислуховуючи настанови Кларіс: 

 - Нічого не бійся, будь сміливою, дівчинко моя, у будь-якому випадку сім'я завжди підтримає тебе, - Так-так, у мене все вийде, головне вірити в себе, десь я це вже чула.

- Я буду старатися, - тільки і відповіла їй, прямуючи за Вірраліаном, який був підозріло мовчазним сьогодні. 

Виправджували нас майже всією Сайнією, виявляється відправити сина або дочку в академію Польотів вважалося не менш престижно, ніж потрапити на бал до самого імператора. «Ти вже не сором», - читалося в очах більшості жителів, наче я була їхньою єдиною і гаряче улюбленою дочкою. У них тут немає звички закидати гнилими томатами тих, хто провалився? Не дуже хотілося приймати томатні ванни. Я несміливо посміхалася сусідам, намагаючись заштовхати свою сумку в карету на коліна Кіларіану, я б і себе скоріше приховала, але треба відстояти належне, усміхаючись і обіцяючи постаратися на славу.

- Може вже поїдемо? - здається, терпіння у мого дракона все ж таки не безмежне.

- Звичайно їдьте, - благословив нас у шлях-доріжку староста містечка, і мене швидко посадили поряд з чоловіком. А що хіба так можна було? 

Дорога виявилася неблизькою, і ми кілька разів зупинялися перекусити і дати коням відпочити.Останнім перевалочним пунктом було невелике селище під назвою «Академічне», під'їхали до якого ми вже ближче до вечора, і оселилися на забавному заїжджому дворі «Хрюк і Хряк», заснували який два брати, а зараз ним керували двох їхніх синів. 
- Дітей на навчання відвозите, шановний? – це ми з Кілом діти? Смішні вони, відразу ж визначили у Вірраліані батька сімейства і розмовляли тільки з ним, завзято нас не помічаючи.

- Дочку до академії відвожу, вирішили звінити заклад, - давно, що старший дракон був х ними такий відвертий, ніяк знайомі давно? 

- І то правильно, наша академія - найкраща в імперії. - Чоловіки пишалися, ніби самі причетні до репутації навчального закладу. 

Мене поселили у світлій і теплій кімнаті, вона виглядала дуже затишно, а справжній камін служив не просто декором, він ще й зігрівав. Саме те, що потрібно в холодну зимову ніч. Дивишся у вікно на засніжені вулиці і навіть не віриться, що всього півдня тому я виїжджала з літньої Сайнії. 

Розмістившись у кріслі біля каміна, що весело потріскував, я знову згадувала батьків. Як вони там? Може нудьгують без мене? Сподіваюся у них все добре, і вони більше не гніваються на свою недолугу дочку. Засумувавши трохи в тиші, я вирішила лягати раніше спати, адже завтра вранці на мене чекає академія Польотів, а разом з нею нове життя і нова я.

Підняли мене ще у повній темряві, аргументувавши це тим, що ректор пташка рання, і любить тих, хто встає на світанку. Я при цьому позіхала, активно махаючи головою і погоджуючись з усім, аби швидше потрапити в карету, де можна буде хоч годину ще подрімати.

В академію ми прибули, коли на годиннику не було й шостої ранку, розбудивши при цьому стражника на пропускному пункті. Бідолашний при цьому голосно позіхав, і проклинав на чому світ стоїть. Ну так, я й сама не рада, а що вдієш, раз треба бути рано?

До кабінету ректора ми йшли без супроводу, Вірраліан дуже добре розбирався в хитросплетіннях коридорів, і вже скоро ми опинилися біля приймальні голови академії. Постукавши у двері і, не дочекавшись відповіді, ми зробили крок усередину. Там було ще досить темно і порожньо.

- Може трохи пізніше зайдемо? - Рання поява мені тепер не здавалася такою вже блискучою ідеєю, але старший дракон був непохитний - потрібно обов'язково прийти раніше.

Від мого бурчання Вірраліана врятував дух секретаря, що матеріалізувався за своїм столом. Зручно, нічого не скажеш. Грошей йому платити не треба, годувати теж. Хіба що підживлюй час від часу своєю енергією і отримуй корисного працівника. 

 - Бей, ректор у себе? - батько Кіла почувався ніби вдома, анітрохи не зніяковівши насупленого погляду секретаря.

- Ах, це Ви, пане Вінгед. Ректор буде з хвилини на хвилину, просив Вас почекати, справи... - багатозначно вимовив дух і почав розкладати документи у себе на столі, ну дуже зайнятий секретар. Ось тільки мене не залишало враження, що це була лише вистава для одного глядача, хоча може я й помиляюся.

Ми сіли на м'який диван, чекаючи появи ректора. Хвилини йшли, а господар кабінету не з'являвся. Після чергового зітхання Вірраліана, секретар таки зволів нас пошкодувати: 

 - Побудьте хвилинку тут, я дізнаюся, коли пан Орідіон зможе Вас прийняти, - дух зник, і ми залишилися одні, але заводити розмову я не наважувалася, продовжуючи мовчки дивитися на рекламний буклет, що лежав на столику перед нами.

Кімната за кабінетом ректора

- Гей, Фен, ти думаєш вставати? Я ж тебе ще півгодини тому розбудив, - дух тряс сплячого чоловіка, в якому зараз важко було впізнати ректора великої академії.
 - Ну гаразд, так Вінгеду і передам, що ти ще спиш і зустрінешся з ним, коли прокинешся, - слова секретаря подіяли краще за академічну сирену побудки, змушуючи ректора відразу підстрибнути на ліжку: 
- Вір вже тут!? У таку ранню годину? - Він підскочив до дзеркала, намагаючись розгладити своє обличчя і волосся. 

 - Угу, вже півгодини тебе в приймальні чекають.

То чому ти мені відразу не сказав!? – ректор плюнув на спроби привести себе в божеський вигляд і просто створив ілюзію ідеального костюму та зачіски, благо сама академія йому в цьому допомагала.

- Клич їх до кабінету, я вже йду, - дух тієї ж миті зник, а чоловік поспішив через потаємні двері пробратися до кабінету, займаючи місце за величезним столом.

Прийомна ректора

Дух досить-таки швидко матеріалізувався перед нами: 

 - Пане Вінгеде, можете пройти, ректор Орідіон готовий Вас прийняти, - офіційний тон секретаря мене трохи бентежив, але я намагалася не показувати, що чогось боюся. 
 
Вірраліан увійшов першим, я ж ступила відразу за ним, а ось Кіларіан залишився в приймальні.