Глава 22. Різдвяний бал

Два дні потому. Амелія 
 
День балу настав. Весь наш дівочий батальон прокинувся ще на світанку, і почалися збори на свято, яке батько жартома прозвав «орковою навалою». Ми звичайно дулися, але все одно, пробігаючи повз, кожен раз цілували татуся, який зробив нам воістину царський подарунок. Родові прикраси нашої бабусі були підібрані під наряд кожної з сестер. Мені дісталися просто шикарні смарагди, що підкреслюють не тільки наряд, але й колір моїх очей. 
 
День наближався до вечора, і ми закінчували свої приготування. Батько вже давно сидів у холі і читав газету, чекаючи свій «квітник». А ми повністю готові виходили зі своїх кімнат, спускалися вниз і ставали перед батьком в шеренгу. Коли всі зібралися, тато встав з крісла і підійшов до мене, як до найстаршої з дочок: 
 
 - Рядовий Амелія, взвод готовий? 
 
 - Так, мій генерал! - я встала по стійці смирно, і всі відразу ж розреготалися. 
 
 - Відставити сміх. До кареті вперед шаааагом марш! - скомандував батько, і ми поспішили до дверей, весело перемовляючись. 
 
А вже через півгодини наше сімейство прибуло до палацу, який виблискував, створюючи навколо себе чарівну казку. Сестри збуджено перешіптувалися, поспішаючи за батьками, а я оглядалася. Не знаю кого я хотіла побачити, точніше знаю, але зізнаватися в цьому я боялася навіть самій собі. 
 
Я відволіклася на роздивляння гостей і ледь не упустила з уваги своїх рідних, ще не вистачало тут загубитися. Тато спілкувався зі своїми друзями і товаришами по службі, мама попрямувала до компанії поважних дам, які обговорюють гостей і їх вбрання. А ми з сестрами влаштувалися на м'яких диванах, розглядаючи танцюючі пари.
 
Минуло трохи часу і весь зал почав затихати, навіть музиканти опустили свої інструменти. До зали входили король з королевою та їхні сини. Монарх посадив свою дружину на трон і вийшов вперед, щоб сказати кілька привітальних фраз своїм підданим: 
 
 - Я радий вітати Вас на щорічному Різдвяному балу, який триватиме рівно тиждень. І в цю новорічну ніч хочу побажати вам забути колишні образи і навчитися жити сьогоденням. Повірте в казку і нехай чарівництво прийде у ваші життя, - король махнув рукою і прямо посеред залу розцвіла омела, - А це мій маленький подарунок тим, хто хоче зізнатися в своїх почуттях і попросити собі благословення у богині. Можливо є серед вас, дорогі мої гості, сміливці, готові знайти свою любов? - Його Величність закінчив свою промову, і гості відразу ж почали озиратися по сторонах. 
 
А мені стало цікаво - чи знайдуться тут такі? Поки і я оглядала чоловіків, люди навколо почали шепотітися: 
 
 - Йде. Дивіться йде. 
 
Я навіть шию витягла, щоб роздивитися цього відчайдушного хлопця або дівчину, що зважився на такий сміливий крок, але на жаль я стояла занадто далеко. А потім він заговорив, і я ледь дар мови не втратила, почувши голос: 
 
 - Я, Кіларіан Вінгед, перед богинею і людьми клянуся навчитися любити і розуміти свою дружину Амелію Вінгед. В радості і в горі я завжди буду поруч з тобою. Ти пробачиш мене? Даси мені шанс, рідна? - він говорив, а мої руки тряслися і з очей текли сльози. 
 
 «Дракон ... Це ж дракон», - шепотілися навколо. 
 
Я було ой як зла. Впевнена, що кожен в цьому залі прекрасно розчув ім'я дружини, вимовлене цим лускатим. Всі романтичні думки враз вилетіли з голови, залишивши там образу. Як він міг? Адже я ж просила! А тепер не тільки мої рідні, а й весь придворний світ буде в курсі, що Амелія Стайлінг вийшла заміж. І нікого не збентежить зміна прізвища, адже не так і багато дівчат з таким ім'ям при дворі, а ще менше з них відповідного віку і статусу, більшості не складе труднощів вичислити мене дуже швидко. І я мовчу ще про те, що мене чекає вдома, тому що мої рідні про все здогадалися відразу ж, он як татко витріщається на мене. 
 
Першим моїм поривом було зробити вигляд, що це не про мене, і нехай собі стоїть один посеред залу, розважить народ. Але я прекрасно розуміла, що не варто ось таким чином псувати відносини з драконами, як би там не було, але я піддана свого королівства, і повинна думати не тільки про свою уражену гордість, але ще і про те, до чого призведе цей мій дитячий вчинок. Так в кінці кінців мене можуть силою витягти прямо дракону в лапи! Тому я акуратно просувалася вперед, наближаючись до свого, не побоюся цього слова, чоловіка, прокручуючи в голові сценарій подальших своїх дій. 
 «Прибити б його на місці, але що я можу зробити такого громилові? Так йому мій удар буде не більше ніж укус комара, тобто він його навіть не помітить. Можна було б стукнути магією, але і від неї у мого дорогоцінного «чоловіка» імунітет. Як не крути, але життя до мене не справедливе», - поки купа думок крутилася у мене в голові, відстань між нами якось різко скоротилася, і ось уже я стою навпроти синьоокого дракона. Від його такого пекучого погляду на мене моє бажання вбивати чомусь зникає і навпаки дуже хочеться обійняти його, що я власне і маю намір зробити. 
 
А коли я усвідомлюю ситуацію, в якій опинилася, то злість новою хвилею повстає в мені, і мої руки піднімаються, щоб придушити цього нахабного крилатого гада, який ще й посміхається! Ось тільки мій хитрий план хлопець відразу ж розгадав і перехопив долоні, поцілувавши кожну з них по черзі, змусивши мене задихнутися від обурення (і зовсім я не попливла, нічого мені тут вигадувати). 
 
Опинившись в украй делікатної ситуації , я спробувала швиденько придумати план по звільненню себе улюбленої від впливу цих чортових татуювань. Нас розділяє всього пара сантиметрів, і губи дракона ось-ось торкнутися моїх, і боюся, що тоді я сама за себе не відповідаю. 
 
 - Прибити б тебе! - виявляється шипіти я вмію краще за змієголових, але чоловіка моя загроза зовсім не лякає, навпаки він легко мені посміхається, відповідаючи на мою агресію: 
 
 - І я тебе кохаю, дорога моя дружина, - і цілує мене так, що я забуваю про все на світі, а навколо нас спалахує яскраве світло божественного благословення, але я його вже не бачу, повністю розчиняючись в п'янкому поцілунку.