Глава 6. Дракони когось шукають

Амелія

До їдальні я мчала, наче лань. Не хотілося зустріти когось із постраждалих від моєї магії, що розбушувалася, як то кажуть: «моя хата з краю, нічого не знаю». Ось і я спішно зайняла один із столиків в кутку, перевіряючи наявність брошки на моєму одягу, а то могла і втратити, з моїм-то везінням. В таку годину в їдальні народу практично не було, та й більшість ще не приїхали з дому, тому на роздачі я спокійно вибрала все, що мені сподобалося і почала жувати.

Думки в голові роїлися галасливим натовпом. З одного боку я раділа, що потенціал моєю другою стихії зріс, а з іншого стало трохи страшнувато - не накоїти б справ. Хоча я все ж сподіваюся, що майстер мені допоможе. До обіду експериментувати краще не буду, посиджу в кімнаті, як миша, і почитаю поки що підручники. Все ж варто підготуватися теоретично, перш ніж практикувати щось. 
 
Після ситного сніданку я поспішила повернутися до себе в кімнату. Ось тільки в холі купа дівчат юрбилася, я й гадки не мала, що у нас стільки живе. Я пробиралася крізь цей натовп, виловлюючи то тут, то там перешіптування: «дракони в гуртожитку», «кажуть когось шукають», «той красень собі дівчину мабуть вибирає, може я йому підійду» і в цьому роді. 
Дивно все це. Що дракони могли забути в нашому гуртожитку? Наскільки мені відомо пару собі вони намагаються вибирати серед своїх, винятком може стати тільки істинна іншої раси. Та й взагалі, яке мені до цього всього діло. Потрібно скоріше прошмигнути до себе, і чим швидше, тим краще. 
 
Вже закриваючи двері своєї кімнати, я помітила, як один з цих драконів з'явився на нашому поверсі. Ось тільки гостей мені зараз для повного щастя не вистачало. Я поспішила закритися, повільно відходячи від дверей. Не знаю чому я так злякалася, але до себе їх ні в якому разі не пущу. Я опустилася на край ліжка і почала потихеньку відстібати від піджака свою брошку. Крилатик одразу ж повернув собі свою початкову форму і почав літати по кімнаті. 
 
 - Е, ні. Так справи не підуть. Або ти зараз же заспокоїшся, або я за себе не ручаюсь, - моє хвилювання мабуть передалося і йому, тому що малюк тут же почав нарізати кола біля мене, правда робив він це дуже тихо. 
 
А через пару хвилин у двері постукали. Паніка чомусь тільки посилилася, і я подумки почала повторювати: «Мене тут немає, мене тут немає, мене тут немає». Стук повторився, а я сильніше заплющила очі, зливаючись з оточуючою обстановкою. 
 
І тут з-за дверей почулися голоси: 
 
 - Дивно. Адже я бачив, що сюди хтось увійшов, а зараз нікого тут не відчуваю. 
 
 - Я теж бачив. Точно нікого немає? 
 
 - Точно, я просканував весь простір. Здалося може? 
 
 - Мабуть. Йдемо далі? 
 
 - Йдемо. 
 
Голоси замовкли, а я видихнула. Не помітили. Ось тільки дивина одна, голоси я чула дуже чітко як для закритих дверей, немов вони говорили прямо тут, переді мною. А ще як тільки хлопці стали віддалятися, Крилатик кинувся до дверей, немов збирався відправитися за ними. Цього я не могла допустити. 
 
 - Кому сказала не висовуватися? - я прошипіла пошепки, і малюк, опустивши крильця, повернувся до мене, - І не треба тут грати з моєю совістю. Я ж просила. 
 
Переживання відступили, і я взялася за читання підручників, час тягнувся повільно, я здригалася від кожного шуму, але більше нічого не відволікало мене від копання в самій собі. І власне, чого я так злякалася? Ну зайшли б вони до мене, пошукали чого їм там треба і пішли. Тільки й того. А я паніку розвела. Ще й тепер не можу зосередитися на читанні важливого матеріалу. Як мені зараз до майстра йти? Я спробувала натиснути самій собі на совість і ніби як вийшло. У всякому разі читання книги зрушила з мертвої точки.Тренуватися зі стихією я не ризикнула, щоб уникнути неприємностей, тому всі плетіння прокручувала у себе в голові, а коли відволіклася від підручника, гикнула від несподіванки. Біля мене крутилася спіраль з водних батогів. Так що ж таке-то! Адже я тільки в голові прокручувала! 
 
Пам'ятаючи про свої минулі невдачі, я зосереджено намагалася утримати цю перевернуту вісімку перед собою, і почала акуратно зміщувати її до умивальника, ледь досягнувши якого, одразу ж відпустила воду. Вона з шумом осіла, і я змогла зітхнути. Фух, я була на волосок від підмоченої репутації. 
 
Час до обіду я відлічувала чи не по секундах, а як тільки він пройшов, я підхопила сумку, запропонувала Віснику знову прийняти зручну форму, і ми поспішили до їдальні. Зараз швидко пообідаю і можна бігти до аудиторії майстра. Навіть якщо її і не буде, я зможу почекати і там, все ж безпечніше, ніж тут. Кивнувши своїм думкам, так і зробила.