Глава 4. Маг-недотепа - лихо в гуртожитку

Амелія

Я відволіклася всього хвилин на двадцять: сходила в їдальню на вечерю. Але варто було мені повернутися, як я почула гуркіт, видаваний моєю шафою, а коли я її відкрила, то так і втратила дар мови, Крилатик літав всередині, створивши такий бардак, який мені навіть і не снився.

Вилетівши з закритого простору, ця дрібна зараза почала обурено махати в мою сторону крилами. Ні, ну ви тільки подивіться на нього!

- Будеш шкодити - здам тебе в лабораторію на досліди! - вісник приголомшено застиг, мабуть переварюючи мої слова, і злякано затремтів. А мені навіть шкода його стало, але свою слабкість я йому вирішила не показувати, адже на голову сяде. Нехай краще боїться.

Я взяла принишклого милаху та посадила на стіл. Звикай бути слухняним, чудо ти моє в пір'ях. Ось вже дочекалася. Не дарма кажуть: не так лякають людські бажання, як їх виконання. Просила диво - отримай. А що після цього з ним робити - вирішуй сама.

- Малюк, давай ми з тобою домовимося: я тебе не замикаю в шафі, а ти не трощиш все підряд і не чіпаєш оту полицю з зіллям? - вісник радісно підстрибнув, перебираючи крилами, і закивав кришкою, погоджуючись. Смішний такий. І чому комендант так його назвала? Ну подарунок же, хоч і з крильцями, та ще й порожній.

Цю загадку я залишила на потім, зараз у мене є більш важливіші справи. Я трохи відпочила, тому можна повернутися до підручників і роботі зі стихією води.

Тренування допомагали сфокусуватися, і у мене з кожним разом виходило все краще і краще. Крилатик намагався мені не заважати, але дивився уважно, ніби спостерігаючи, і, здається, час від часу скрушно зітхав. У всякому разі кришечка коробки видавала дуже схожі звуки і піднімалась при цьому. Я вирішила не загострювати увагу на дивацтва подарунка, мало які функції в нього закладені.

Я так захопилася, що спати пішла вже за північ. І ледь торкнулася подушки, як одразу ж заснула. А уві сні мені здавалося, що я бачу якесь яскраве сяйво зі столу і неясні шепотки-розмови, про які я благополучно забула до ранку.

А ранок почався в мене зі стуку у двері.

- Ну і кого там чорти принесли? - я відкрила, бурмочучи, як столітня стара, ось тільки відповіді мені не було, довелося разліплювати одне око, щоб упевнитися, що це був не глюк. На жаль. На мене дивилася здивована відьмочка, та так, що навіть слово промовити не могла, так і застигла з розкритим ротом.

- Ну, так, не красуня спросоння. Чого тобі? - я вже говорила, що вранці не особливо добра? Так? Одже повторюся.

- У… у тебе…

- Так, вже пішла зрозуміла мова. Що у мене? - я для впевненості і друге око розкрила, все ж дивно поводиться ця дівчина.

- Що у тебе на голові? - нарешті вимовила вона, тикаючи пальцем прямо мені над головою.

Я засумнівалася і вирішила перевірити, торкаючись рукою до волосся. Ось тільки замість волосся в мене була водяна хмара, яка одразу ж розпалася, обливаючи мене водою з голови до ніг. Ось вам і доброго ранку. Я застогнала, сідаючи прямо на підлогу, сили швиденько мене покинули. Зате до відьмочки повернулося вміння говорити, тому що вона жваво заторохтіла:

- Власне тому я і прийшла ...

- Облити мене водою?

- Ні, поскаржитися на витік, думала в тебе кран тече, а тут таке. Тобі б це ... До майстра магії води, - випалила дівчина і поспішила сховатися. А я встала з підлоги і попрямувала в кімнату, щоб обімліти від побаченого. Все моє житло, включаючи маленьку ванну з умивальником, покривала тонка плівка з води.

- Матір рідна! - заголосила я, і мене накрило.