Розділ 1. Навчання - зітхання

- Ти хто? - вранці взагалі мій мозок відмовляється працювати, а після пияцтва тим більше. А тут ще якесь тіло в моєму ліжку, причому явно не дівоче, до того ж малоодягнене.

- Чоловік, - дуже інформативне пояснення.

- Чий чоловік? - Логіка - не мій коник, а тут ще й хміль не вивітрився.

- Твій начебто, - що, вибачте?

- Але я не заміжня, - «це не моє, мені підкинули», - гарячково скакали думки в моїй голові. Та й взагалі це якийсь розіграш. Причому точно невдалий.

- Ти це шлюбним татуюванням скажи, - видихнув хлопець мені в обличчя і затряс руками з тату перед моїми очима.

- «Докотилася», - остання думка промайнула наче пташка, і я впала у непритомність.

Двома тижнями раніше

На вулиці стояла чудова погода: сніг легенько хрустів під ногами, і від цього ставало ще веселіше. Я рухалася підстрибом в сторону навчального корпусу, насолоджуючись сонячними променями, які хоч і не гріли, але змушували посміхатися. З усіх боків від гуртожитків і їдальні стікалися адепти, прямуючи на навчання, а разом з ними і я. Вже біля самих сходів мене наздогнала моя подруга, Оллі завзято розсміялася собі під ніс і почала ділитися останніми новинами:

- Ні, ну ти уявляєш, ця потвора болотна знайшла собі нову жертву! - Потворами у подруги були всі дівчата, які хоч якось виділялися серед інших адептів жіночої статі. - Та не аби-кого, а справжнього дракона! - Ось тут вже і мені стало цікаво. Адже драконів хоч і не мало в нашій академії, але з людьми вони не зв'язуються, і взагалі тримаються осторонь. На те вони і вища раса.

- І хто на цей раз? - Все ж таки я теж дівчина, і цікавість мені властива.

- Ой, та ти його і не знаєш. Один із новеньких, перевівся на минулому тижні. Пам'ятаєш я тобі показувала компанію декілька днів назад? - Я кивнула у відповідь, і Оллі продовжила: - Так ось він з тих, здається дітлахи знаті, - подруга смішно зобразила корону на голові, і я приснула, чим привернула увагу адептів навколо нас. Тому я поспішила піджати губи і потягнула її в просторий хол головної будівлі академії.

По дорозі до потрібної аудиторії ми зустріли дівчат з наших, і вже дружньою компанією попрямували на предмет під назвою «магія життя». На нього в більшості випадків ходили ті, хто в майбутньому стане цілителем, але траплялися й винятки. Некроманти, наприклад, теж приходили і навіть вивчали деякі плетіння з «лікарських».

Але ось кого ми тут точно не очікували зустріти, то це нещодавно згадану компанію вищих драконів. А ці що тут забули? Вони ж явно з бойових, тоді якого дідька приперлися до нас? Мені в принципі було все одно, але їх присутність відволікала більшу частину нашої групи, що могло позначитися на навчальному процесі. А ось вже це мені, як старості, зовсім не подобалося. Але коментувати те, що відбувалося мені не дала поява мадам Сітроу. Викладачка відкрила двері аудиторії, пропускаючи адептів всередину, жінка посміхнулася драконам і сама увійшла останньої до приміщення.

Очікувано лускаті зайняли перший ряд парт, і відразу ж були оточені жіночою половиною нашої групи. Ну крім мене та Оллі. І то подруга залишилася поруч тільки з солідарності. Хоча, думаю їй і самій хотілося приєднатися до прихильниць крилатих.

Мадам Сітроу почекала доки всі займуть свої місця і почала лекцію. Усі одразу ж почали записувати. З цього предмету у нас іспит в кінці семестру, тому конспекти потрібні всім, навіть найзапеклішим пліткарям і кокеткам. Всім та не всім. Дракони сиділи тихо, але не конспектували, на що і звернула увагу наша викладачка:

- Вам не цікаво, панове? - Вона підняла брову в очікуванні відповіді, і та прийшла від високого широкоплечого адепта. Ні, вони всі поголовно були високими і широкоплечими, але цей примудрився все ж виділитися навіть серед своїх. Так я йому й до плеча не дотягну зі своїм зростом, навіть на підборах.

- Вибачте, майстре, - всіх викладачів в нашій академії ми називали майстрами, - просто ми вже проходили цю тему в Академії польотів, тому лише слухаємо вас, освіжаючи вже отримані знання, - голос у нього був приємний, з легкою хрипотою. І, судячи дружньої реакції дівчат, яка з пронесласяся по аудиторії, це помітила не тільки я.

- Що ж, тоді можливо ви поділитеся з адептами своїми знаннями? - Схоже, голос хлопця подіяв і на викладачку, тому що вона м'яко посміхнулася йому, запрошуючи до дошки.

- Тільки якщо адепти будуть не проти, - усі одразу ж йому закивали, підтверджуючи згоду словами, а хлопець розвернувся і подивився прямісінько на мене. А я що? Мені в принципі без різниці кого слухати, аби інформація була достовірна. От і потиснула плечима. Мабуть, хлопець якось виділив в мені старосту групи.

Розповідав він досить цікаво і робив необхідні паузи, щоб ми могли записувати за ним. В принципі, мені сподобалося, і я навіть не втомилася, намагаючись встигнути за лектором. Склалося враження, що диктував хлопець під мою швидкість письма.

Під кінець лекції мадам Сітроу подякувала студентові і дала нам завдання підготувати доповідь до наступного заняття. Я записала тему і поспішила на вихід з аудиторії. Оллі хоч і зітхнула засмучено, але пішла за мною. Решта адепток залишилися в приміщенні з нібито питаннями, що виникли по лекції. Здається, дракон потрапив. Так йому і треба, не треба було виділятися.

Одне змушувало радіти: зазвичай я, як староста групи, затримувалася у викладача і на зіллєварінні мені діставався самий незручний стіл. Сьогодні ж у мене буде найширший вибір. Я посміхнулася, потираючи долоні одна об одну, а Оллі поспішила розміститися поруч зі мною. Як там кажуть: хто не встиг, той запізнився. Карма, товариші одногрупники.

Продзвенів дзвоник, але ніхто так і не з'явився в аудиторії, коли майстер Віндор увійшла і здивовано подивилася на мене. А я що? Знизала плечима і приготувалася слухати завдання.

Через п'ять хвилин вся група шумно намагалася розсістися на вільних місцях. Викладач стійко мовчала, чекаючи, коли ж всі нарешті займуть столи і приготуються до виконання практичного завдання.