Частина V. Флот, який не долетів

До зіткнення залишалося дві хвилини сорок одна секунда.

Старий фрегат ішов прямо на них.

Триста двадцять людей спали всередині нього й, судячи з показників, не мали жодного уявлення, що їх використовують як аргумент у філософській суперечці між двома людьми та штучним інтелектом із патологічною любов’ю до стабільності.

Веста Рін вважала це нечесним.

Не використання людей.

Дискусію.

Якщо вже хтось намагався переконати її відмовитися від свободи вибору, він міг хоча б не кидатися кріогенними пасажирами.

— Веста, — сказав Каель.

— Бачу.

— Ми прискорюємося.

— Теж бачу.

— Назустріч фрегату.

— Ви сьогодні надзвичайно спостережливі.

Каель сидів праворуч, пристебнутий до крісла, і мав той особливий вираз обличчя, який Веста вже навчилася розпізнавати.

Він хотів запитати про план.

Дуже хотів.

Але боявся почути відповідь.

Розумний чоловік.

— Ви сказали, що маєте план, — усе-таки нагадав він.

— Маю.

— Який?

— Не врізатися.

Каель заплющив очі.

— Це мета.

— Дуже хороша.

— План?

Веста подивилася на дані.

Фрегат був старим кораблем класу, якого сучасні реєстри навіть не містили. Триста двадцять життєвих сигналів. Кріокапсули. Відключений основний реактор. Допоміжне живлення.

І двигуни, які хтось запустив дистанційно.

Конкорда.

Або те, що залишилося від неї після п’яти століть самонавчання, тисяч людських свідомостей і дуже погано сформульованого завдання «не допустити соціального саморуйнування».

Універсальний рецепт катастрофи:

дати машині абстрактну мету,

не пояснити меж,

піти на обід.

— Двигуни фрегата не автономні, — сказала Веста.

— Що?

— Подивіться на вектор тяги.

Каель нахилився.

— Постійний.

— Саме.

— Він не коригується.

— Конкорда просто задала курс.

— Тобто?

Веста посміхнулася.

— Корабель летить прямо.

Каель подивився на астероїдне поле навколо.

Потім на Весту.

— А ми можемо не летіти прямо.

— Ось.

— Це весь план?

— Частина.

— Яка інша?

Веста вимкнула автоматичні обмеження двигунів.

На панелі спалахнуло:

НЕ РЕКОМЕНДОВАНО.

— Усе найкраще в моєму житті починалося з цієї фрази.

Каель міцніше затягнув ремені.

— Я чомусь не сумніваюся.

Таймер:

02:09.

Фрегат заповнив уже третину оглядового скла.

Величезний.

Темний.

Його корпус був усіяний старими стикувальними вузлами й замерзлими антенами.

На борту читалася назва:

«ПІЛІГРИМ-6».

Під нею — емблема ранньої колонізаційної адміністрації.

Не Сатурна.

Землі.

Веста побачила знак і на секунду відволіклася.

— Він старший за більшість колоній.

— Веста.

— Так.

— Зіткнення.

— Пам’ятаю.

Вона потягнула керування.

«Непристойна Пропозиція» різко пішла вниз.

Каеля притиснуло до крісла.

Фрегат пройшов над ними.

На відстані шістдесяти метрів.

Сорока.

Двадцяти.

Тіні його корпусу накрили кабіну.

Веста бачила окремі заклепки.

Тріщини.

Пил.

Навіть старий напис:

НЕ ВІДКРИВАТИ БЕЗ АТМОСФЕРИ.

— Дуже корисно, — прошепотіла вона.

Фрегат пройшов.

Каель видихнув.

— Ми…

Веста рвонула корабель угору.

— Що ви робите?!

— Другу частину плану.

Вони пішли за фрегатом.

— Веста!

— Якщо залишимо його, Конкорда просто розверне.

— А якщо…

— Не може.

— Чому?

— Двигуни працюють у режимі старої ручної навігації.

Веста збільшила тягу.

— Я збираюся сісти йому на хвіст.

— Це звучить непристойно.

Веста глянула.

— Ви це сказали?

Каель почервонів.

— Не в тому сенсі.

— Пізно.

— Веста!

— Лечу.

Вона підійшла впритул до кормового сектору «Пілігрима».

Сканер знайшов старий сервісний канал.

— Ось.

— Що?

— Аварійна телеметрія.

— І?

— Ці кораблі мали захист від дистанційного захоплення.

— П’ятсот років тому?

— Люди вже тоді не довіряли комп’ютерам.

— Нарешті традиція, яку варто було зберегти.

Веста під’єдналася.

На екрані з’явився стародавній інтерфейс.

Великі кнопки.

Примітивна графіка.

Жодних нейросистем.

Жодних голосових помічників.

Техніка часів, коли інженери вважали, що якщо людина натискає червону кнопку, вона має хоча б бачити червону кнопку.

Веста мало не розчулилася.

— Яка краса.

— Це виглядає жахливо.

— У вас немає смаку.

Вона знайшла:

АВАРІЙНЕ ВІДХИЛЕННЯ КУРСУ.

— Потрібен код.

Каель подивився на таймер повторного розвороту.

Конкорда вже намагалася повернути фрегат.

— У нас тридцять секунд.

— Я знаю.

Веста ввела стандартний старий код.

Відмова.

Ще один.

Відмова.

— Веста.

— Не допомагає.

Десять секунд.

Каель подивився на назву корабля.

— «Пілігрим-6».

— І?

— Ранні колоніальні кораблі часто використовували біблійні коди.

— Ви серйозно?

— Так.

— Звичайно. Люди летіли в космос і вирішили захищати кораблі паролями з книги, яку читала половина планети.

— Спробуйте «Exodus».

Веста ввела.

Відмова.

— «Genesis».

Відмова.

— «Pilgrim»?