58 розділ

Саша

У вихідні, як і обіцяла, ми з Ізміром вирушили обстежити місто. Чесно кажучи, я не вірила в успіх нашого наміру. Проте хлопець був налаштований рішуче. Він навіть підготував карту, маршрути та підтримку спецслужб. Що ж, як кажуть, «ні пуху!» Спочатку було весело. Ми гуляли вулицями Імператорського та Золотого кварталів, особисто я милувалася архітектурою, і час від часу прислухалася до власних відчуттів. Може щось спливе? Але минуло майже три години, ноги загули, а ми так нічого і не знайшли.

- Дивно, – промимрив Ізмір, коли ми попрямували у бік таверни. Втомилася, як собака, а мені ще світить весь вечір на ногах. І навіщо тільки повелася на його вмовляння? - За висновками розвідки, це були найімовірніші місця, де можуть тримати соуру. Що ж ми пропустили?

- Знаєш, Азарійський, - все ж таки відповіла на риторичне запитання, - враховуючи, як ця тварина смердить, я б не тягла її в багаті квартали. Та й годувати її простіше десь тут.

- Чому це? – здивувався хлопець.

- А як вони, по-твоєму, щодня провозитиму живі підношення цій гидоті? Там же патрулі кожні півгодини вулицями вештаються!

Ізмір завис хвилин на десять. Та-ак!.. Все ж таки, хлопче, ти тепличний, справжнього життя і не бачив ніде.

- Ти геній! – раптово осяяло це диво дивне. Він схопив мене, міцно обійняв і помчав назад у бік палацу. - Завтра побачимось!

Завтра, так завтра… І чого так репетувати?

День пройшов, як завжди, а наступного ранку нас з Куро розбудив гучний стукіт. На годиннику пів на шосту! Якого милого когось принесло ні світ, ні зоря? Коли відчинила двері, ледь не осліпла.

- Ви вже прокинулися? - виблискував білою посмішкою майбутній труп одного герцога. - Як добре! А я тут вирішив зайти раніше! Ми вчора переглянули плани і дійшли висновків, що ти маєш рацію! Сьогодні будемо прочісувати Сірий квартал, далі Чорний та Червоний. Ще ми вирішили, що не зайвим буде покататися до найближчих заміських маєтків.

Здається, тут хтось втратив почуття страху! Цей нахаба м'яко відсторонив мене від дверей і ввійшов до кімнати. На столі спокійненько собі лежало кілька пиріжків, які я вчора слізно випросила нам із Куро у Бурга. Він з апетитом вм'яв два з чотирьох і вже потягнувся до третього, коли я, не церемонячись, зі всієї своєї «сонної» (бо очі ніяк не хотіли розплющуватися) сили вліпила по нахабних пальцях.

- Ай! - ображено скрикнув непроханий гість.

- Не сунь свої загребущі руки до чужого добра, - обурилася, широко позіхаючи. – І взагалі, ми ще спимо! Забирайся! Зустрінемось через дві години внизу.

- Але… – спробував суперечити Ізмір.

- Ще слово, і в мене сьогодні вихідний!

- Нелюд! - простогнав Азарійський, проте слухняно пішов геть. З якої ноги я там встала? Відчуває моя улюблена… кх-м. Сьогодні буде весело!

Хто сумнівався у моїй чуйці? Неприкаяно блукати Сірим кварталом, це зовсім не те саме, що Золотим чи Зеленим. Тут зовсім інший контингент. Вони набагато уважніше і ретельніше відносяться до своєї власності та свого особистого простору. Спочатку, на нас просто косо дивилися, та згодом почали ставити незручні запитання, а коли виразної відповіді не отримали, навіть кілька разів проганяли з тієї чи іншої вулиці. Чесно кажучи, я щиро здивувалася, коли до обіду нас не побили чи хоч би не викликали патрульних. І це при тому, що Азарійський одягся «простіше», щоб злитися з народом. Хоча, обдурити тутешніх ганчірками дуже складно. Все життя вони виживають, лише завдяки тяжкій роботі та уважності. Не дивно, що його одразу ж розкусили. Спритні хлопчаки навіть випросили кілька мідяків.

Але, незважаючи на всі наші поневіряння, результат залишився незмінним. Нічого! То тут, то там у повітрі витала якась скорбота, чи що. Люди були налякані, проте самим соуру, чи його жертвами навіть пахло, ні в прямому, ні в переносному значенні.

- І знову нічого, - простогнав Ізмір, ввалюючись разом зі мною у «Дракайну».

- А чого ти чекав? – щиро здивувалася. - Що за одні вихідні отримаєш тепленьким свого монстра, ще й славу на всю імперію заразом. Ти наївний чи ідіот?

Хлопець скорчив смішну міну, привітався із Лукланом та пішов за «свій» столик. Ну точно, прописався!

- Здрастуйте, - привіталася з господарем таверни та Віком, котрий якраз крутився поряд із барною стійкою.

- Що там за шум ви зчинили сьогодні? - грізно запитав чоловік.

- Уже чули? – важко зітхнула, вмощуючись на одному із стільців.

- Не почуєш тут, - реготав Вік. – Та про вас кожен горрай у кварталі гавкає!

Скривилася! Ми такий ґвалт здійняли, що надвечір соуру зникне із насидженого місця разом зі своїм господарем. І що тепер робити?

- Ходімо, - покликав Луклан за собою. - Оглянеш Амелію.

Я тільки кивнула, думками витаючи надто далеко. Чоловік привів мене до спальні, де в цей час на насзавжди терпляче чекала його дружина. Спочатку жінка рвалася на кухню від самого ранку, але тут Луклан проявив характер і тепер робочий день у неї починається тільки після мого дозволу. Оглянула пані Хілл, скануюче заклинання повідомило, що все гаразд: і малюк, і мама здорові. Отримавши «добро», жінка помчала приступати до своїх обов'язків.