49 розділ

Саша

- Що засмучує тебе, дитинко? - запитала старенька, коли я увійшла до будинку. Вона завжди тонко відчувала емоції, що переповнюють мою душу.

- Я розгублена, бабусю, - відповіла, сідаючи за стіл. - Я знайшла ЇЇ, але вона не досяжна для мене. В її руках величезна сила! Не знаю як, але ми відчули одна одну навіть на відстані... Її Іскра померла і переродилася в щось страшне, від чого в мене мурахи по спині біжать. Здається, ніби сама смерть закупорена всередині неї.

Бабуся заварила заспокійливий відвар, виклала на стіл пиріг із ягодами та сіла навпроти. Вона деякий час мовчала, дивлячись у нікуди. Це було схоже на транс, в котрий я раніше впадала у стресових ситуаціях. Джо неабияк довелося попрацювати, щоб виробити у мене стресостійкість.

- Це ж не все, що турбує твоє серце, - нарешті повернулася до мене жінка. - Не тримай в собі, розповідай. Стане легше.

Саме це я мала на увазі, вона завжди все знає! Але як? От би й мені так… Хоча тепер я можу зрозуміти, чому Рогнеда оселилася на краю села і мало спілкується з односельцями. Вона бачить усіх наскрізь. Мабуть, це дуже стомлює.

- Так, бабусю, - помовчала, збираючись з думками. – Що повинно було трапитися зі Знаючою, щоб її Іскра переродилася на Темну сутність? Чому ніхто зі жриць богині не помітив цього раніше? Не допоміг, доки була така можливість?..

Окрім страху за своє життя та життя близьких, мене всю ніч мучило співчуття до цієї жінки. Як так? Невже не було нікого, хто зміг би допомогти не звернути на криву доріжку? Іноді мені здається, що якби хтось хоча б спробував, багато чого можна було б уникнути.

- Я не знаю, люба, - сумно відповіла жінка. – Інколи ми не здатні змінити майбутнє. Те, що має статися, трапляється! Тут навіть боги безсилі. Кожна Знаюча проходить свій власний шлях до прийняття себе і нашої Матері. Хтось справляється, хтось ні, та іноді, в лютій боротьбі, хтось втрачає себе. Ми не можемо допомогти. Взяти хоча б тебе. Твій шлях куди важчий, аніж у будь-кого з нас, проте хіба ти здалася? Хіба ти вибрала легку дорогу? Адже могла! Раз-по-раз ти долаєш труднощі, пізнаючи життя, не втрачаючи співчуття, віри та надії. У цьому і є сила Знаючих! Вірити, любити, співпереживати, лікувати та дарувати життя! Навіть зараз, незважаючи на те зло, яке тобі завдала ця жінка, ти не сердишся, не звинувачуєш її. Ти намагаєшся зрозуміти та допомогти.

- Я не впевнена, що зможу її вбити, - висловила те, що найбільше мене гризло. – Ні, не зможу! Навіть не тому, що вона сестра імператора чи супер сильна темна, ні! Я просто не зможу відібрати чуже життя, нехай це і призведе у майбутньому до страшних наслідків!

Бабуся лагідно посміхнулася і взяла мене за обидві руки. Незважаючи на вік і поліартроз, її пальці все ще залишалися міцними та чуйними одночасно. Я не відчула втручання, проте теплота її долонь принесла заспокоєння моїй змученій душі.

- Ти й не повинна її вбивати.

- Але як же тоді я?..

- Усьому свій час, пам'ятаєш? – в добрих очах відобразилося моє розгублене обличчя. - Коли прийде час, ти знайдеш правильне рішення і зробиш так, як тобі підкаже серце. У складних ситуаціях покладайся не лише на свою голову, а й на свою Іскру. Вона частина тебе, вона ніколи тебе не зрадить і завжди захистить. Вона твоя Зірка вночі, не відвертайся від її світла!

Раптом щось клацнуло у мене в голові, наче перемикач. "Темну тварюку знищить тільки світло зірки."

- Світло зірки… Зірка – це Іскра! – я схопилася і поцілувала Рогнеду в покриту зморшками щоку. – Дякую, бабусю! Ви, як завжди, дуже мені допомогли. А зараз вибачте, мені вже час назад. Куро, ми повертаємось!

Рогнеда тільки весело засміялася. Вона віддала мені залишки пирога, почухала карракала за вушком і благословила нас у добрий шлях. Сподіваюся, боги її почують, тому що мені дуже потрібна їхня допомога!

Ізмір Каррітер Азарійський

Ізмір був злий, наче демон! Цей паршивець знову втік невідомо куди! Як він не розуміє, що його свавілля може погано скінчитися? Він точно щось приховує і вся його полеміка про магічну клятву, чистої води брехня. Який сенс комусь змушувати його приховувати свою ауру? Хіба що він не той, за кого себе видає. Але тоді хто він?

Хлопець спробував було розговорити Раяна щодо цієї теми, та натрапив лише на глуху стіну. Ні слова, ні півслова! Взагалі! Дивно все це. Ще дивнішими були його сни, в яких Саша раз-по-раз то посміхається йому, то сумно дивиться в небо, то бігає засніженими алеями паркової зони навколо гуртожитку. Причому останній не стільки сон, скільки надто яскравий спогад.

Це сталося рано-вранці, зазвичай у такий час хлопець ще спить, але тоді його щось розбудило. Коли він розплющив очі, то побачив Раяна, котрий жадібно вдивлявся у вікно і майже не дихав. Його вираз обличчя нагадував божевільного побаченого одного разу на допиті. Той переслідував і вбивав красивих дівчат одного типажу: вісімнадцяти років, зі світлим волоссям і карими очима. Як пізніше з'ясувалося, він був шалено закоханий у свою родичку. Проте, та щасливо вийшла заміж і жила своїм життям. Це зачепило чоловіка за живе. Йому здавалося, коли він убиває чергову жертву, таким чином мститься своїй коханій за відкинуті почуття.

Коли ж його запитували, що він відчуває, згадуючи про вбивства, в нього на обличчі з'являвся точно такий самий вираз: захоплення і абсолютне обожнювання. Нічого дивного, він божевільний! Але що ж могло викликати схожі емоції у такої врівноваженої людини, як Раян?