39 розділ

Ізмір Каррітер Азарійський

Соуру – пожирач душ. Це навіть не погань із Сірих земель, це древня, як світ, темна тварюка з того боку Сутінкової  завісу. Колись давно, більше тисячі років тому, таких, як вона, і подібних до неї, було багато на землях Івлійської імперії. Вони приходили крізь прориви з Потойбічного світу, щоб харчуватися магічною енергією. Бувало, одна така тварюка знищувала ціле поселення, залишаючи за собою лише висушені скелети, обтягнуті сірою шкірою. Тому їх і прозвали пожирачами душ.

Але як соуру міг опинитися в імперії, та ще й в Алеррамі? Кажуть, Сутінкову завісу самі боги укріпили, аби перекрити доступ сюди темним істотам. Якби завіса впала, розвідка уже б доповіла. І він разом із батьком давно були б на кордоні…

Розмірковувати далі не було часу. Істота загрозливо зашипіла і, з неймовірною спритністю, кинулася на Олександра. «Їй потрібен хлопець?» - останнє, що майнуло в голові, перш ніж мозок відключився. Тіло діяло на одних рефлексах, вбитих у нього ще змалку.

Накинути на себе кристалічний щит, котрий повинен захистити від фізичних атак тварюки, і запустити в неї відразу два пульсари. Зважаючи на ще два, які жбурнув Грег, соуру мав прогоріти до кісток, як і будь-яка нечисть. Проте істоту лише відкинуло на десяток кроків, навіть не підпаливши шкури. Потрібно негайно викликати підмогу. Самі вони не впораються!

- Тікайте! Швидко! - гаркнув Рівер до хлопця. Проте Саша лише головою похитав. На його пальцях уже сяяли золоті іскорки дрібних пульсарів. Як цікаво! Такого Ізмір ще не бачив. Це бойова магія цілителів?

Азарійський накинув на Грейса та його вихованця такі самі кристалічні щити. Буде складно все втримати, однак якщо він правий, і тварюка полює за Грейсом, хлопцеві ніяк не втекти.

- Що ти тут робиш? – здивувався слідчий, у запалі битви геть забувши про пієтет.

- Те саме, що й ти! – огризнувся бойовик. - Звідки тут соуру?

Тварина тріпнулася, оглянула своїх супротивників і знову націлилася на Олександра. Ізмір має рацію, вона прийшла за Грейсом. Ще кілька пульсарів нічого не змінили. Соуру тільки відмахнувся від них, як від набридливої ​​мухи. Коли він встиг стрибнути, герцог навіть не помітив. Такої швидкості ніхто з них не очікував. Ніхто, окрім карракала. Ізмір не зрозумів, як вихованцю вдалося перехопити чудовисько на шляху до цілі, але вони повалилися на землю одним клубком. Пазурі карракала легко рвали плоть соуру. Кров і шматки сірої шкіри летіли на всі боки.

Азарійський перевів шокований погляд на Грейса. Що це з ним? Ступор? Хлопець завмер з невидячим поглядом, тільки губи ворушились і пальці перекочували золоті кульки. Він що молиться? Саме час!

Раптом карракал завив від болю і відпустив суперника. Кристалічний щит розлетівся в друзки. Весь бік Куро пересікала глибока кровоточива рана. Як він ще тримається на ногах?..

Коли соуру відкотився вбік, кульгаючи на обидві передні лапи і заливаючи все довкола себе темно-зеленою кров'ю, Саша «прокинувся» і жбурнув свої міні-пульсари в чудовисько. Іншим разом Азарійський обов’язково посміявся б над таким відчайдушним вчинком, якби в ж цю мить тварюка не завила на всю вулицю і не кинулася навтьоки. А коли прибула допомога, від неї не залишилося навіть сліду, в буквальному сенсі цього слова!

Саша

Якщо б хто запитав мене, що це було кілька годин тому, я навряд чи вам відповім. Все сталося так швидко, навіть не встигла нічого зрозуміти. А може, це наслідки шоку?..

Пам'ятаю, як уперше помітила цього соуру (вже пізніше Ізмір повідомив, хто це був). Такої потворної істоти я навіть у бестіарії не бачила. Спочатку мене просто пересмикнуло від огиди та мерзенного запаху гнилої плоті. І тільки  пізніше, коли зрозуміла, що тварюка прийшла за мною, тіло скував первісний жах. Напевно, я знову впала в транс, бо раптом перестала відчувати себе людиною, а в роті з'явився нудотний присмак тухлого м'яса. В крові вирував адреналін, в голові геть пусто, а сильне та гнучке тіло працювало на чистих інстинктах. Я відчувала, як мої пазурі легко входять у жорстку плоть соуру, зуби занурюються в трохи м'якшу шкуру під горлом, вириваючи великі шматки, а очі застилає лють. Я повинна будь-що захистити своє!

Коли до такої бажаної трахеї залишалося всього нічого, істота полоснула мене по боку, розриваючи ніжну шкірку. Біль пронизав все тіло, змушуючи випустити жертву з лап. Тільки тоді я знову відчула себе людиною. Ого! Не знала, що ми з Куро так уміємо!

Озирнулася, шукаючи свого пораненого друга. Пальці обпалювали мої перші в житті крихітні пульсари. Погасити їх я все одно не зумію, нехай хоч перед очима у цього чудовиська помелькають. Проте результат здивував усіх! Соуру голосно верескнув і зник у тому ж провулку, з якого виліз. І що це було?..

- І що це було? - я що, вголос це сказала? А, ні. Ізмір Азарійський, власною персоною.

Мені б злиняти звідси по-тихому. От тільки Куро постраждав сильніше, аніж я сподівалася. Від передньої лівої лопатки і аж до хвоста , через усі ребра і бічну стінку живота (добре, хоч очеревина ціла), тяглася глибока кровоточива рана. Я могла б підлікувати котика, проте з такими свідками таке провернути надто небезпечно!

Знайшла під курткою свій заповітний бабусин ремінець. Там, у третій кишені зліва є дуже корисний порошок: суцвіття луціуму, листя деревію, горець перцевий, щедро присмачені цілительської магією. Найкраще було б заварити чай, та зараз і так зійде. Куро лежав на чистому клаптику тротуару, виваливши язика та важко дихаючи. Я відчувала його біль, як свій.