Частина 2

З Посвяти я винесла одне – нормальність магічних студентів надто перецінена, як би коректніше висловитися, у них дитинство в одному місці фонтаном б'є і пришелепкуваті вони на всю голову, якщо конкретизуючи. Це нам у карантинному боксі пощастило. У портальники набирають тих, хто заматерів, пообтесався життям, найчастіше хвацько вхопив еогось за бороду, чи за щось інше, тільки після цього здатність до відкриття прокидається.
Я все думала, що спадкова здатність бачити природні портали, яка опинилася у Міхаеля, це свого роду рідкісна мутація, що дісталася його предкам унаслідок збігу обставин. Як він ще у стресі не почав лапами будувати портали, коли у тілі Міхо опинився. Я б точно спробувала повернутися до точки А. у будь-який спосіб. А не вирячатися на білизну відьми.
Інші групи студентів – факультети, яких в Академії було аж шість штук, являли собою збіговисько великовікових ідіотів, здебільшого, оскільки перший курс – це перший курс.
Загалом на побудові наш факультет порталобудування розташували подалі. Якраз навпроти трибуни викладачів та флагштока з полотнищем Академії. Величина плацу говорила про те, що з моменту заснування Академії кількість бажаючих придбати скоринку цього навчального закладу значно зменшилась. Або може частина факультетів відмерла або відпала за непотрібністю.
Це як професія кочегара, вона сама померла, коли замість дров та вугілля потяги почали рухати інші сили. Дивно чому ця інформація не озвучувалася на вступних лекціях. Історії розвитку Академії нам дали, про перспективи розповіли, але це без конкретики. Це майже як сучасна вища освіта. Вчать, а ким потім працюватимеш не кажуть. У більшості випадків студент, який закінчив ВНЗ, – це чистий аркуш, на якому починає писати перший роботодавець. Здебільшого - матюки, і тільки згодом там з'являється щось більше вартісне.
Так, про що це я, ах так, про розмір.
Розмір має значення. Особливо коли натягуєш бажане на дійсне. У цьому випадку твоє «хочу літати» налізе тільки на парашутний спорт, якщо зараз, та на заняття дельтапланеризмом, якщо це бажання після першого стрибка не стекло по ногах адреналіном.
А от стати водієм літака, тобто пілотом, тут жодне бажання не допоможе. Особливо коли медична комісія скаже: таких не беруть у космонавти.
Так, у космонавти виходить теж бажане натягнути, ну, ніяк не вийде.
З двох боків від нашої групи побитих життям студіозів стояли некроманти та стихійники. Напевно, їх спеціально один перед одним поставили, щоб одразу придивлялися до тих, з ким у вогонь і воду.
А все тому, що виявилось, що ці два факультети дуже глибоко військовозобов'язані. Вони за замовчанням бойовики. Еліта майбутня. На службі правителів, царів та можновладців. І суперництво у них на рівні старшої групи дитсадка – ну, знаєте, це коли хлопчики в туалеті один одному демонструють те, чим багаті. Не в плані у кого більше, а хто з більш далекого місця в унітаз потрапить.
Що найцікавіше, до другого курсу вони в протистояння ще й дівчат втягують. Хто крутіший, хто сильніший, хто більше вимпелів на дошку повісить. Я, коли Ну-Тотик про змагальний дух навчання заїкнувся, то одразу молодіжний табір згадала. Як там у скаутів більше відзнак, більше перспектив? Ну може воно і правильно, але тільки хлопці, що в одному, що в іншому таборі, пики один одному звірячі корчили, засунувши дівчат за спини. Ні щоб товар обличчям показати, вони свою незрілість на плац виплескували. І установки кураторів, схоже, не діяли. Прям півні – півнями.
Враховуючи, що некроманти у всьому чорному, вони мені нагадали одну дуже рідкісну породу курей – аям валізи.
У птиці чорне з зеленим відливом оперіння, чорні лапи, пазурі, дзьоб, язик, шкіра, гребінь та борідка, очні яблука, м'ясо, кістки та внутрішні органи. Я як у їхній бік погляд скошувала, так одразу цього півня уявляла.
А ось стихійники всі в різних піджачках навпроти пишалися. Степан у блакитному — це так стихія одразу демонструвалася – для тих, хто не в курсі. У їхній групі був високий широкоплечий староста - вогневик, красень, зі смоляним кучерявим чубом, навіть задивилася, поки Алекса ліктем у бік не тицьнула.

"Ти що, Педро забула? І чого тебе тягне на гарячих хлопчиків? З них ніякої користі. Одні опіки, що на долонях, що в душі!"
А я несподівано кивнула, погоджуючись.
У них взагалі переважно червоно піджачники були. Мені навіть згадався жарт, розказаний моєю бабусею про нових росіян із бурхливих дев'яностих.
«Один червоний піджак запитує в іншого з голдою на бичачій шиї, чому він ще недавно розсікав на мерседесі, а тепер раптом пересів на беймве? Та розумієш, - відповідає той, - попільничка в мерині переповнилася, а як її вибити, я не знаю, ось і довелося тачілу поміняти».
Ось точно з таким же виразом на обличчі ці піджачки на чорних півнів пальці віялом розкидали. Прямо один на один – розпальцування із серіалу «Бригада». Історія відпочиває, коли перед очима повторення, та ще й таке колоритне.
Ох це вже юнацьке его! Наш Степан один крижаний, чи це у них водником називається? Ще три дівчини в коричневому були в задніх рядах - значить земля їхня стихія і один хлопець з дівчиною - повітряники, у них піджаки блідо-блакитного кольору були.
Побутовики та ілюзорники взагалі впритул до викладацької трибуни стояли. З чуток, у них теж змагання велися, але вже в площині, хто кого крутіше... обдурить загалом. Точніше розведе! Кажуть, що про їхні розіграші легенди складають.
Я навіть у передчутті облизуватися стала, представляючи Коперфільдів та Гудіні, і як ми в першому ряду на дива дивимося.
"Ага, ага" - спустила мене на землю Алекса.
— От не дай тобі розуму, наступити комусь із них на ногу. Або дорогу перейти. Або кривим поглядом образити. Від їх ілюзій здригатимешся, і з побутовими приладами боротимешся. Ні, у них ніякого дива не допитаєшся.
- Вони що, недобрі?
- Вони – корисливі. За будь-яку дрібницю залишишся винна купу монет, а капості - безкоштовно і повними жменями.
- Отже, головне, навчиться правильно керувати гидотою, - задумливо підсумувала я.
«Нічого собі, Сашо, а в тебе прямо талант робити правильні висновки», - хмикнула сестра.
І тама-дам, спиною до викладачів стояли відьми на чолі з єдиним відьмаком.
Ці вишикувалися в ряд, вісім відьмочок і високий, худий, як жердина відьмак. На голову вище за найвищу.
У мене навіть у  носі засвербіло, адже цікаво, які у них фамільяри. Відьми одразу на посвяту прибули, бо в них карантину не було. Алекса сказала, що у них відпрацювання було в полях.
І я відразу ж уявила, як вони помідори збирають, десь у підшефному колгоспі, і пісні біля багаття вечорами співають. Мама розповідала, що в інституті вони цілий місяць на першому курсі провели, допомагаючи збирати небачений урожай цукрових буряків.
Але мене знову моя сестра з неба на землю опустила. Виявляється, це більше схоже на дресуру. Відьми індивідуалістки. Подруг у них немає, як правило. Вони утворюють Ковен, спільноту відьом, які регулярно збираються для відправлення обрядів на нічний шабаш. Уживатися протягом трьох років навчання потрібно і важливо. Ось тому їх у полях і дресирують тимбілдингом, знову потішила Алекса крутим терміном із Землі.
А я згадала власну посвяту у студенти. Наш куратор розповідав, що сама собою традиція посвяти у студенти бере початок у стародавніх обрядах ініціації (зміни соціального статусу).
Молоді люди, долаючи випробування, підтверджували своє право стати дорослими та зайняти місце у суспільстві. У середньовічній Європі студенти брали участь в обряді під назвою "депозиція". Наставники вбирали новачків у блазнівські костюми, потішались, піддавали різним випробуванням, перевіряючи стійкість духу.
Ось стихійників і некромантів можна вбирати, вони гармонійно в цьому образі виглядають. Жаль, що ми відірвані від світу до кінця першого курсу.
Навіть відьом переміщали до Академії порталом через кабінет ректора.
А ще на Мальті студентка з Чехії розповідала, що у них у Карловому університеті Праги для першокурсників влаштовується особлива гра «Faust», яка чимось нагадує передачу «Форт Боярд». Початківцям потрібно виявити знання та кмітливість – відповісти на каверзні питання з різних областей та дістати ключі з бочок, які можуть бути наповнені чим завгодно!