Сапсан. Історія однієї банди

Задній двір ресторану "Голден Севедж"

 

Дженін Вайлет рахувала не чайові. Вона рахувала хвилини. Які, здавалося, дуже повільно знищували час до закінчення зміни.

До кінця ще лишалося дві години і сорок хвилин, а в приватному залі «Голден Севедж» четверо чоловіків у темних костюмах святкували так, ніби збиралися сидіти тут до ранку. Вона несла їм третю пляшку віскі і мріяла про одне: щоб хтось із них раптом згадав, що вдома чекає собака, дружина чи хоча б ранкова пробіжка.

– За цифри! – Харві підняв келих так різко, що віскі ледь не вихлюпнулося на скатертину. Він був найгучніший за столом, широкоплечий, із обличчям людини, яка сміється навіть уві сні. – За цифри, які нарешті перестали нас соромити!

– Та вигадай вже щось краще. Ти цей тост вже говорив.– спокійно зауважив чоловік у кінці столу. Високий, світловолосий, із бездоганно зав'язаною краваткою. Тайлер, так його називали. Він єдиний із усіх говорив їй «будь ласка» і «дякую» так, ніби це не було ввічливістю, а звичкою.

– Бо вони того варті, – втрутився наймолодший, Даніель, і підморгнув Дженін. – Сорок відсотків за квартал. Ти б теж випила за таке, красуне, якби тобі дозволяли на роботі.

– Якби мені дозволяли, я б пила за те, щоб ви замовили десерт і пішли, – сказала Дженін, ставлячи пляшку на стіл. Посмішка в неї була настільки ввічлива, що за нею можна було не помітити злості.

Харві зареготав. Даніель приклав руку до серця, зображуючи смертельну рану. Тайлер ледь помітно всміхнувся куточком губ.

Четвертий погляд, який вона відчула, був іншим. Він не сміявся.

Чоловік на чолі столу майже не говорив увесь вечір. Темне волосся, сірі очі, дорогий годинник, який він жодного разу не перевірив. Нейтон. Це ім'я вона вловила, коли офіціант із сусіднього залу шепнув, що в цього столика особливі замовлення. Нейтон дивився на неї лише раз, коли вона наливала йому воду, і цей погляд був схожий на сканування штрихкоду: швидко, холодно і без жодного інтересу.

«Багатий і нудний», – вирішила Дженін і пішла на кухню.

Телефон у кишені фартуха завібрував. На екрані висвітилося одне слово: «Тато». Вайдел, її рідне місто, лишилося за годину їзди звідси. Вона відхилила виклик, не дивлячись. Потім глянула на годинник. Дві години тридцять п'ять хвилин.

Коли вона повернулася, щоб прибрати порожні тарілки, четверо чоловіків уже підводилися з-за столу.

– Ми вийдемо подихати, – повідомив Тайлер, залишаючи на столі пачку купюр, у якій навіть на око було вдвічі більше, ніж за весь вечір. – Дякуємо. Ви були бездоганні.

– Це вона, значить, бездоганна? – обурено прошепотів Харві. – А я що, не бездоганний?

– Ей! Нормальний ти. Але шумний. В мене вже в голові паморочиться від твого голосу. Ходімо вже на вулицю. – відповів Нейтон. Це були перші слова, які Дженін від нього почула. Голос у нього виявився тихим і рівним, без жодної емоції.

Вони вийшли через службовий коридор на задній двір, як ті, хто знає цей ресторан краще за персонал.

Дженін глянула на гроші. Потім на двері. Потім на повний бак зі сміттям у кутку кухні, який вона обіцяла винести ще годину тому.

– Чудово, – пробурмотіла вона. – Просто чудово.

На задньому дворі було темно й прохолодно, пахло вологим асфальтом і мокрим картоном. Єдина лампа над службовим входом світила так тьмяно, що їй явно було байдуже, чи хтось її бачить взагалі.

Нейтон запалив сигарету і мовчки слухав, як Харві переказує Даніелю якусь історію про вчорашній вечір, де фігурували тигр, незнайомка і ключі від автівки. Тайлер стояв поруч, наче тінь, і час від часу виправляв подробиці.

– Не було там тигра, ти кому тут вуха лікуєш?– казав він.

– Був! – наполягав Харві.

– Це був кіт. Твоя голова вже не може відрізнити капці від диких качок?

Даніель рідко олосно розсміявся від цього жарту. Ледь не впавши.

– Дуже великий кіт! Тому й тигр. — Майже ображено відповів йому Харві.

Нейтон видихнув дим. Десять років тому в нього не було нічого, окрім ідеї і вміння мовчати. Тепер у нього був клуб, офісна будівля, свої люди і цифри, від яких навіть Тайлер дозволив собі трохи усміхнутися. Усе йшло правильно. Занадто правильно, щоб не насторожувати. Але за ці десять років, він так і не зміг забути, з чого все почалося.

Перший звук він почув раніше за інших: ледь чутний крок по мокрому асфальту. Один. Потім ще.

– Тайлере, – сказав він тихо. Стукнувши його по плечу.

Тайлер вже обернувся.

Їх було п'ятеро. Темний одяг, капюшони, обличчя заховані під хустками. Ніби вони йшли з однією метою завдати шкоди. Ніхто не кричав і не вимагав гаманців. Вони просто йшли на них, мовчки і чітко, ніби це була робота, а не бійка.

Перший удар дістався Харві. Він устиг відхилитися, крякнув і з розмаху відповів кулаком, від якого нападник відлетів до стіни. Тайлер зустрів іншого коротким різким рухом, без зайвих слів і метушні. Нейтон прийняв удар на передпліччя, відповів і відчув, як хрустнули чиїсь ребра.

Вони не знають, хто я, – подумав він мимохідь. Вони б не пішли в лоб, якби знали.

– Даніелю! – крикнув Харві.

Нейтон обернувся. Двоє затискали Даніеля до стіни. Наймолодший з них, той, хто дві хвилини тому жартував про десерт, намагався вирватися, і в цю мить щось блиснуло у світлі лампи. Один короткий рух. Даніель здивовано видихнув, ніби хтось його штовхнув у ліфті, і повільно зсунувся по стіні.

На секунду все завмерло.

– Він мій! – заревів Харві. – Ви, виродки!

Нейтон зробив крок до Даніеля, і тоді світ позаду нього вибухнув білим. Труба вдарила по потилиці з глухим дзвоном, який він відчув кісткою, а не вухом. Ноги підломилися. Він упав на коліно, вхопився рукою за мокрий асфальт і побачив, як нападники кидаються врізнобіч, у темряву, між сміттєвими баками, до провулка.

– Наздоганяйте, – прохрипів він. – Тайлере. Харві. Не дайте їм піти. Викличте Томаса з хлопцями. Вони мають бути десь поруч.

Тайлер зник у темряві першим. Харві, бурмочучи прокляття, ринувся слідом.

Нейтон спробував підвестися. Одна нога, друга. Три кроки до Даніеля. Лампа над дверима розпливлася, як плями розлитої олії. Далеко-далеко хтось зойкнув.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше