ВІКТОР ДЮВАЛЬ

У напівтемряві просторого кабінету, освітленого лише настільною лампою, Віктор Дюваль сидів за масивним дерев'яним столом, задумливо барабанячи пальцями по поверхні. Його обличчя, зазвичай позбавлене емоцій, зараз здавалося різкіше окресленим у тінях, а погляді читалася прихована лють.

Перед ним лежала папка із фотографіями. На одній з них - "Сапфір", що ще стоїть у його гаражі. На іншій - сама Еліза, зроблена на одному з останніх сімейних заходів. Він довго дивився на знімок сестри, намагаючись зрозуміти, наскільки далеко вона готова зайти.

"Ти завжди була розумною, Еліза," - сказав він, ніби розмовляючи з фотографією. Його голос був низьким, майже шепоче, але в ньому відчувалася загроза. - "Але переграти мене? Це вже занадто."

Він підвівся і підійшов до вікна, що виходить на нічний Париж. Місто, сяюче вогнями, здавалося мирним і спокійним, але для Віктора воно було ареною, де вигравали лише найсильніші. Йому довелося побудувати свою імперію на обмані, шантажі та тіньових угодах. І ніхто, навіть його сестра, не міг зруйнувати його світ.

Він згадав ту ніч, коли Сапфір зник. Все сталося швидко, надто швидко, щоб бути випадковістю. Його перші думки тоді були про зовнішніх ворогів, але незабаром він зрозумів, що загроза ближча.

"Вона завжди була надто цікавою", - холодно промовив Віктор, повертаючись до столу. Він підняв келих із темним віскі, зробив невеликий ковток і відчув, як рідина зігріває горло.

Тепер він знав, що Еліза дізналася надто багато. Вона виявила документи, які мали залишатися прихованими за будь-яку ціну. Ці файли є ключем до його влади, але в той же час його слабкість.

"Ти думаєш, що зможеш використати це проти мене?" — знову промовив він у порожнечу. - "Помиляєшся."

Він підійшов до сейфа, вбудованого в стіну, та ввів код. Дверцята відчинилися з тихим клацанням, оголюючи ряди папок і флеш-накопичувачів. Віктор витяг один із них, потримав його в руках, ніби зважуючи, а потім сховав у кишеню піджака.

"Якщо хтось повинен страждати, то це будеш не я", - сказав він, повертаючись до столу.

Його думки перервав тихий стукіт у двері. Віктор насупився і відставив келих.

"Заходьте," - сказав він хриплуватим голосом.

До кімнати зайшов один із його довірених людей, високий чоловік із хижими рисами обличчя.

"Пан Дюваль," - почав той, злегка нахиливши голову, - "наші люди повідомили, що автомобіль знайдений. Але не все так просто."

Віктор напружився. "Де він?"

"В одному закритому гаражі у північній частині міста. Але…"

"Але що?" - його голос став крижаним.

"З вашою сестрою був чоловік. Приватний детектив. Здається, вони працюють разом."

Тиша наповнила кімнату. Віктор стиснув кулаки, його погляд потемнів.

"Приватний детектив", - промовив він із сарказмом. - "Отже, Еліза вирішила піти ще далі. Дуже добре. Якщо вона думає, що зможе перемогти мене, то глибоко помиляється."

Він сів назад за стіл, обмірковуючи наступний крок. Його сестра стала не лише на заваді, а й загрозою, яку потрібно усунути.

"Дізнайтеся все про цей детектив", - різко кинув він. - "Хто він, звідки, на кого працює. І приведіть його до мене. Живим чи мертвим - вирішувати буду я."

Чоловік кивнув і безшумно вийшов із кабінету, залишивши Віктора у темряві.

"Еліза," - прошепотів він, його губи зігнулися в жорсткій усмішці. - "Ти занадто довго грала в ці ігри. Тепер твоя черга програти."

Віктор Дюваль був людиною, чия присутність вселяла повагу та страх одночасно. Високий, підтягнутий, з проникливим поглядом карих очей, він мав зовнішність, яка могла бути як оманливо теплою, так і крижаною, як сталь. Його густе чорне волосся завжди було бездоганно покладене, а строгий, дорогий костюм підкреслював його статус людини, яка звикла до влади. Але під його доглянутим виглядом ховався безжальний розум і готовність використовувати будь-які засоби для досягнення своїх цілей.

Віктор був майстром маніпуляції, людиною, яка звикла контролювати все і всіх довкола. З юних років він зрозумів, що світ жорстокий і виживають тільки сильні. Його батько, засновник компанії, був жорсткою людиною, яка вчила Віктора, що слабкість — смертний вирок. Після смерті батьків він успадкував їхню імперію і зробив її ще сильнішою, але ціною цього стала повна моральна деградація.

Його бізнес був офіційно законним, але в тіні процвітали брудні справи: ухилення від податків, відмивання грошей, торгівля інформацією, а іноді й усунення конкурентів. Віктор тримав усіх під контролем, використовуючи шантаж, підкуп та погрози. Ніхто не міг протистояти йому, і він звик, що його слово є законом.

Його темна сторона була породженням тих жертв, на яких він збудував свій стан. Віктор не зупинявся ні перед чим, якщо це стосувалося захисту його влади. Він міг усміхатися на світських раутах, одночасно віддаючи накази про ліквідацію тих, хто ставав йому на заваді.

Його спогади часто повертали його до одного моменту, який став відправною точкою його падіння у прірву. Кілька років тому один із його довірених партнерів, дізнавшись про махінації Віктора, спробував зібрати докази та передати їх владі. Віктор діяв швидко: компромат зник, а партнер… зник разом із ним. З того часу він більше не довіряв нікому, окрім самого себе.

Його стосунки з Елізою були складними. Віктор бачив у ній не просто молодшу сестру, а й загрозу. Вона завжди була надто цікавою, ставила надто багато запитань, навіть коли була підлітком. Її потяг до справедливості дратувала його, як скалка в пальці, і він не міг зрозуміти, чому вона не бажає прийняти їхнє сімейне становище як даність.

"Ти завжди була надто наївною," - згадував Віктор, як він якось казав Елізі, коли вона намагалася обговорити з ним його справи. Тоді він уперше зрозумів, що вона бачить у ньому не лише брата, а й ворога.

Він пам'ятав, як кілька місяців тому випадково почув розмову Елізи з одним із його співробітників. Вона ставила надто точні запитання. З того часу він почав спостерігати за нею, переконуючись, що вона збирає інформацію. Коли він дізнався, що вона знайшла документи, він зрозумів, що її слід зупинити.