Розділ 11.

Сіма просиділа у своєму кабінеті кілька годин, ретельно перевіряючи інформацію про Святка М.О. та про фінансові операції її вітчима. Вона не вірила, що Микола у новорічну ніч помилково до неї зайшов. Так, побитий, але мало вірилося у такий збіг обставин. Але, чорт забирай, не змогла знайти жодної зачіпки. А про Святка Миколу інформації взагалі не було.

Сіма не могла просто так здатися. Про виплату жодних мільйонів не могло бути й мови, як і про подарунок Санті її власних акцій. Це все, що залишилося їй від батька. Це без перебільшення - сенс її життя!

Дівчина часто затримувалася після кінця робочого дня, і мало коли звертала увагу на якийсь час. Але сьогодні вона не зводила погляду з годинника. До кінця робочого дня вона має  дати відповідь. Стрілка годинника нестримно підходила до п'ятої години. Тільки-но вона вирішила вийти з кабінету, щоб переговорити зі «Сантою», як до неї несміливо постукала, а потім одразу ж увійшла Антоніна Вікторівна – начальник відділу кадрів. Збентежено, незважаючи на суворість Серафими Олександрівни, жінка простягла документ.

Сіма взяла папір і пробігла по ньому очима. Звузивши очі і затиснувши в руці наказ про своє власне  звільнення, пройшла до кабінету... її вітчима, а тепер - ненависного Санти. Дарина – секретар Соколенка, тепер Святка, спробувала зупинити Сіму, хоч і боялася її, як вогню.

Серафима пройшла повз неї не звертаючи увагу, увійшла до кабінету і зачинила за собою двері. Микола сидів за робочим столом і щось уважно вивчав на робочому ноутбуці її вітчима. Чоловік окинув її поглядом, але не проявив жодної емоції. Знову демонстративно перевів погляд у ноутбук.

— Ти мене не можеш звільнити! - суворо, без крику, зібравши всю свою волю в кулак, заявила Сіма. Вона пройшла до столу чоловіка і вперлася долонями в стіл, кинувши наказ.

Миколі довелося відірватися від своїх справ, і підняти голову  на дівчину, ліниво розвалившись у кріслі.

— Принесла гроші? - серйозним тоном запитав він.

— Ти знущаєшся? Це фірма мого батька, і я тобі її просто так не віддам. Мені начхати, що там у тебе сталося з Максимом, і як ти вмовив усіх інших акціонерів віддати тобі всі акції, але Я не віддам. Ні гроші, ні акції, ні своє місце!

Знайома глузлива усмішка осяяла його обличчя. Сіма не піддалася на спокусу і не повірила в його м’якість та доброзичливість. Але згадавши його поцілунок, згадавши свій сон - з жахом подумала, що б сталося, якби вона погодилася тоді з ним переспати. Все ж таки добре, коли на плечах твереза голова…

— Що ж, Сімбо. Будучи вдячним, що притулила на одну годину і не викликала поліцію, навіть напоїла чаєм і надала першу допомогу, змилуюся над тобою.

— Мені твоя жалість ні до чого! - фиркнула дівчина.

— Подумай сама: зараз, цієї хвилини, я єдине, що можу зробити – це запросто звільнити тебе. Як не крути, а я все ж таки тепер тут головний. Щоб забрати силою акції, я можу скористатися і судовою системою, і прокуратурою. Так, на це піде час. Але навіть якщо ти залишишся зі своїми акціями на руках – вони мізерно малі в порівнянні з моєю частиною, яка буде, коли твої рідні віддадуть мені свої акції. Подумай, Сімбо, чого ти хочеш більше: лишитися... моїм заступником у компанії, яку ти цінуєш дорожче за життя або ж… бути власницею мізерно малої кількості якихось папірців, які зовсім скоро згідно судового рішення перейдуть мені? І ти залишишся ні з чим. 

— Я мала рацію, ти просто покидьок!

Очі чоловіка небезпечно блиснули.

— У мене теж настрій сьогодні поганий, Сімбо. І я не налаштований вислуховувати твої чергові образи на мою адресу. Тож вибирай: або – або. Даю тобі п'ять хвилин.

Сіма не могла повірити, але несподіваний страх втратити зрештою все безповоротно заволодів нею. Її сімейка, в особі матері та Діани, цілком могли розпочати судовий процес щодо незаконного заволодіння компанією, але в такому випадку, вони зроблять все можливе і неможливе, щоб залишити за бортом її. І вона більше ніколи не зможе повернутись сюди. І дівчина вирішила, що буде куди розумнішим залишитися заступником при Санті, щоб дати час собі все з'ясувати, а заразом і простежити за іншими махінаціями цього чоловіка.

— Добре. Я віддаю свої акції, але залишаюся тут працювати, – рішуче заявила дівчина і випросталась. Вона не могла повірити, що сказала це. Не могла повірити, що це не сон! Втратити все... 

Їй стало ніяково від його хижого погляду. Що ще задумав цей мерзотник?

— Тоді ти маєш пройти випробування у мене. 

— Випробування? – здивувалась дівчина і з презирством окинула його поглядом. - Може, це ти маєш пройти випробування, щоб ми, працівники компанії, на чиїх плечах вона тримається, упевнилися, що ти не занапастиш справу всього нашого життя?  

Іронічна усмішка прослизнула по його обличчю.

— Ні, Сімбо. Це ти маєш довести мені, що ваша… продукція варта того, щоб я й надалі займався розвитком цієї компанії.

— Чого ти хочеш? - серйозно запитала Сіма, підозрюючи, що з цим чоловіком сперечатися собі дорожче буде.

— Роздягнися.

— Що? - вигукнула Сіма і її щоки вкрилися легким рум'янцем. Але як тільки Микола повторив їй своє прохання, вона вмить зблідла.

— Якщо ваша білизна така крута, що її щороку в Мілані на подіумах показують, значить, вона має бути не менш зручною, щоб її носили поза подіумом, правильно я розумію?