Розділ 8.

— З Новим роком, Серафимо Олександрівно! - черговий охоронець зустрів дівчину біля дверей офісу, завбачливо відкриваючи їй двері.

— З Новим роком, Петре Олексійовичу, — сухо відповіла Сіма і пройшла повз нього. – На роботі є хтось?

— Лише Карпенко, — швидко відповів чоловік похилого віку. Дівчина зупинилася, бажаючи запитати: що Карпенку знадобилося на роботі першого січня, у святковий вихідний день, але зрозуміла, що питати в охоронців про подібне дуже безглуздо з її боку.

— А Соколенко? - уточнила Сіма і отримала негативну відповідь. Вітчима на роботі не було! Не дивно… у святковий день.

Чудово. Звичайно, було б краще, якби взагалі нікого не було в офісі. Але без вітчима та натовпу співробітників провести святкові робочі будні – просто мрія.

Сіма піднялася на свій поверх, порожнім коридором дійшла до свого кабінету. Але не встигла сховатися за дверима, як почула знайомий голос:

— О, Серафимо Олександрівно! З Новим роком! Теж засумували за роботою?

Дівчина обернулася і оглянула Карпенка з голови до ніг. Він був одягнений у вбрання Санта Клауса.

— Анатолію Сергійовичу, що ви робите першого числа на робочому місці і в такому вигляді? – суворо запитала Сіма молодого чоловіка. Карпенко одразу знітився, і навіть занервував.

— То я це... Сантою був учора... пам'ятаєте? Дітей наших колег ходив вітати… ось приніс костюм назад та й зайві подарунки…

—  «Приніс»? На собі?

— Ну… я… це… - до Сіми нарешті дійшов запах спиртного.

— Зрозуміло, - швидко перебила його Сіма. – Переодягніться і щоб через десять хвилин ноги  вашої не було тут. До речі… вас не пограбували хоча б? - запитала Сіма, згадуючи свого вчорашнього непроханого гостя, а також новини в інеті. Чоловік якось дивно зблід, а потім дивно і несподівано голосно засміявся.

— Та що ви!

Сіма підняла брови, але Карпенко завжди був дивним типом. Дівчина увійшла до свого кабінету, завбачливо нагадавши чоловікові, що робочі будні починаються з третього числа.

Сіма зняла шубу, повісила її в шафу, і сіла у своє робоче крісло. Включила свій робочий ноут і почала працювати. Близько шостої години вечора Сіма повернулася додому. Одразу після уходу Миколи, ще вранці, вона викликала прислугу і життя знову закрутилося у звичному темпі. Дівчина намагалася швидко повернутися в колишній свій ритм, щоб забути все погане: і розрив з Андрієм, і дивного Санту, який увірвався в її життя всього на кілька годин, а після себе надовго залишив неприємний осад.

Вдома Катерина Іванівна приготувала їй смачну вечерю. Сіма вловила запитливий вираз обличчя у своєї домогосподарки, але вдала, що не помітила. Зрештою, вона не повинна звітувати перед прислугою. Але Катерина Іванівна була не з тих людей, які могли змовчати. Та й якщо зізнатися, у Серафими не було ближчої людини, ніж її хатня робітниця.

І сама жінка була дуже прив'язана до Сіми. Дівчина їй дуже подобалася, і вони досить добре ладнали. Катерина Іванівна знала, що Сіма зовсім не така вже і черства людина, якою іноді здавалася. Неодноразово чуючи, як із нею поводяться її родичі, жінка не бачила нічого дивного в тому, що Сіма стала такою черствою і замкнутою. Катерина Іванівна потай дуже сподівалася, що дівчина зможе знайти своє щастя поряд з люблячим чоловіком. Тому, коли Серафима Олександрівна викликала першого числа її на роботу, а увійшовши до квартири, вона помітила святковий стіл,  до якого майже не торкалися, їй стало все ясно.

— Серафимо Олександрівно…

Сіма подивилася на жінку і зрозуміла, що приховувати правду безглуздо.

— Просто не зрослося, — швидко відповіла дівчина і почала вечеряти на самоті. Але дзвінок у двері перервав трапезу. Перше, про що подумала Сіма, що повернувся Микола. І навіть серце застукотіло якось швидше, але не з переляку. Але невже від радості?

Катерина Іванівна пройшла в коридор і відчинила двері. Сіма знала, що жінка ніколи не відчинила б двері стороннім, і це відразу навело на думку, що зовсім не Микола – її гість. А коли почула голос матері, стомлено й роздратовано зітхнула. Якщо не залагодилося на початку нового року, то одразу на всіх фронтах?

Сіма продовжила вечеряти, чекаючи, коли її мати сама до неї приєднається. Сидячи спиною до входу, вона не могла оцінити настрій матері, але голос, що пролунав позаду неї, змусив її напружитися, наче маленьку дівчинку, що завинила.

— Де твій телефон, Серафимо? Якого біса ти не відповідаєш на дзвінки? - жіночий крик мало не луною пролунав у всіх куточках квартири. Багаторічна витримка допомогла зберегти обличчя та незворушність. Коли Алла Дмитрівна обійшла великий обідній стіл і, уперши руки в стіл, трохи нахилилася до дочки, Сіма продовжила нарізати шматок свинини.

— І тебе з Новим роком, мамо!

— Сімо! Яке до біса “з Новим роком”? - Алла Дмитрівна була на межі  сказу. - Ти в своєму розумі чи збожеволіла? Ти знаєш, що сталося?

Сіма відклала виделку і ніж убік, акуратно промокнула губи, і вже хотіла відкласти серветку убік, як раптом жінка перехилилася через стіл і з дикою люттю вирвала серветку з її рук. Аллі Дмитрівні було 49 років, але виглядала вона набагато молодшою за свої роки. Сіма була дуже схожа на матір: така ж рудоволоса та зеленоока, струнка і висока.