Розділ 7.

Сіма якийсь час стояла в нерішучості. Зрозуміти чоловіка було складно. Але він виразно дав зрозуміти, по що саме прийшов. І що, тепер так просто відмовиться? Дівчині слід було б з обережністю ставитися до нього і як  скоріше виставити його з квартири.

Микола в цей час дістав свій телефон, кілька разів натиснув на екран і підніс телефон до вуха.

—  Плани змінилися. Як тільки виконаєш мій наказ, заїжджай одразу за мною.

Що ж… Сіма зітхнула і пройшла на кухню ставити чайник. Поки вона шукала чайний сервіз, адже на кухні вона практично не бувала, Катерина Іванівна майже цілодобово працювала у неї, дівчина обмірковувала ситуацію. Вона чомусь не боялася залишати чоловіка на самоті і навіть не думала, що він міг щось вкрасти. У цьому будинку немає нічого такого, що вона не змогла б купити знову. Та й її улюблений стиль мінімалізму дозволяв одним поглядом оцінити ситуацію та зрозуміти: чи вкрадено щось чи ні.

Ось так її еротичний сон перетворився на сіру, брудну дійсність. Уві сні вона легко могла дозволити себе спокусити, піддатися почуттям, але коли насправді дивом представився момент переспати з таким шикарним і небезпечним чоловіком, вона включила задню. Микола все виклав чітко та ясно. Просто секс! Ну що їй ще треба було? Але такі стосунки були табу для неї. До того ж вона не могла заплямувати свою репутацію. А раптом хтось дізнається? Її сім'я, чи на роботі? Тут і так треба зуміти пережити ганьбу, якщо Андрій розповість, що в неї вдома був інший чоловік. Знаючи вже цього мерзотника, він заявить, що застукав її з коханцем!

— Сімбо, ти отруту  для мене шукаєш так довго? – пролунав глузливий голос із вітальні. Дівчина скривилася. Чайний сервіз вона не знайшла. Взяла дві чашки, кинула по пакетику чаю, що швидко знайшла, залила окропом і віднесла чоловікові.

— Цукор? - запитливо підняв він брови, а в очах так і стрибають лукаві іскорки. До чого дивний тип!

— Шкідливий. Діабет буде!

— Мм-м, ясно, - зробивши серйозний вигляд, кивнув головою Микола. - Як спалось?

Сіма трохи кашлянула, і вкрилася рум'янцем, згадуючи свій сон. І таке недоречне ранкове збудження.

— Міцно, — сухо відповіла Сіма, не дивлячись на чоловіка, який пропалював її своїм темним поглядом.

— Щастить. Я ж всю ніч не міг заснути, думаючи про тебе.

— Між нами нічого не буде... Санта, - твердо попередила Сіма і подивилася в його очі.

Він кивнув головою.

— Я не ґвалтівник і розумію з першого поці… з першого разу, — серйозно відповів Микола, але хіба можна було вірити йому?

— І за що сидів тоді?

— Я ж сказав, що це був жарт, - нагадав чоловік і зробив перший ковток гарячого чаю. Дівчина простежила за його обличчям. Чай як чай. Що йому не подобається?

— У кожному жарті є частка правди, — сухо зауважила Сіма і теж зробила ковток чаю. Гарячий… із дивним присмаком… риби? Чи олії?

— Гаразд, розкусила мене. Два роки відсидів. Але якщо скажу, що мене підставили, ти повіриш? – примружившись, спитав Микола. Під гнітом його важкого погляду Сімі стало незатишно. Так, він вимагав від неї відповіді, а їй уже стало  зле від того, що вона мала рацію. Вона сидить за одним столом із злочинцем, колишнім в'язнем!

— А хіба є інші пояснення у таких, як ти? - Сіма, крадькома, подивилася на годинник. І коли там за ним приїдуть?

— Звичайно, ні, — посміхнувся гість. Від нього не вислизнув її погляд, кинутий на годинник. – Приїдуть не раніше, ніж за годину. Племінники потребують подарунків, які вчора у їхнього Санти чи то… Святого Миколая були вкрадені. Сьогодні не всі магазини відкриті, тому Кирило їздить усім містом у пошуках подарунків.

Сіма зиркнула на нього.

— То ти вчора йшов до племінників? Привітати?

Микола кивнув головою.

—  Новини вже читала? Чи я тебе прямо з ліжка витяг?

— Не встигла поцікавитися. А що там? Про тебе замітка? - ні Микола, ні Сіма до чаю більше не торкнулися.

— У новорічну ніч серія нападів на Санту у місті сталася. Тож я – не один такий особливий. Можеш не хвилюватися, що я знову кудись устряв чи вляпався. Або що до тебе прийде поліція.

Дівчина хмикнула у відповідь на його останні слова.

— Аж надто треба мені про тебе хвилюватися. Але ти думаєш, я повірю в таку маячню?

— Часом у світі відбуваються речі, які виходять за межі нашого розумового сприйняття, — заявив чоловік. Несподівано він підвівся, взяв свою чашку і подався на кухню.

—  Гей, ти куди?

— Я чаю просив, Сімбо, гарячого, міцного, солодкого, смачного чаю. А твої помої без цукру… я поки що відставлю для любителів китайського рибного пуеру.

Сіма з гіркотою зітхнула. Треба ж було не помітити, що посуд брудний! І що лише про неї подумає Микола? Щоб приховати своє збентеження, Сіма вирішила, не гаючи часу, прийняти гарячий душ і одягтися в доречніший одяг, ніж легкий шовковий халатик. Вона вже не раз ловила чоловічий погляд на своїх грудях. Не важко було уявити, що він міг угледіти побачити там. Вона, звісно, була без спідньої білизни. Чи то тканина, чи його важкий погляд змушував її соски твердіти, що досить важко було приховати під тонкою матерією. Тому їй доводилося основну частину їхньої розмови, навіть сидячи за столом, прикриватися руками.