Розділ 4.

Вона поклала собі в тарілку салат і почала колупатися в ньому виделкою. Шлунок все ж зажадав чогось смачненького, адже вона й скоринки хліба в рот не брала зранку. 

Микола взяв пакет із льодом і приклав до голови.

— Сподіваюся, не мене?

Дівчина обдарувала його легкою усмішкою.

— Велика честь! Ні, звичайно.

— Коханого? - припустив гість і також сів за стіл, навпроти господині квартири, з цікавістю розглядаючи приготовані святкові страви.

—  Ні. Лише одного дурня, який вкрав у мене… дещо.

— Мабуть, щось дуже цінне, якщо зважилася на вбивство?

— І яким місцем ти це зрозумів?! 

— Ууу, які переходи на особистості. Адже ти про мене нічого не знаєш. До речі, Сімбо, ти взагалі в сім'ї росла чи в дитбудинку? – несподівано запитав Микола, і був удостоєний смертельно-отруйного погляду. Але чоловікові, схоже, подобалися її погляди, тому що усмішка ширше розквітла на його обличчі.

— «Дякую» сказав би, що не викликала поліцію, — сухо зауважила дівчина, відчутно натякаючи на свою загрозу.

— Дякую. І все ж?

— Та що тобі не так? – обурилась Сіма, кинувши на стіл виделку.

— Зла Сімба - це небезпечно, - ще більше розлютивши дівчину, посміхнувся чоловік. - Я до того кажу, що за гостями доглядати заведено. Мені що ж, самому собі салат накладати і порося нарізати?

— А тебе хто виховував? Селюк необтесаний. За дівчатами доглядати треба, от і наріж мені скибочку і поклади кілька бутербродів з ікрою. Це ті, з чорненькими і червоненькими кульками, - простягла тарілку з діловим виглядом Сіма.

Микола, на її подив, так і не перестав посміхатися. Він спокійно взяв її тарілку, при цьому йому довелося відкласти лід убік, і виконав наказ. Щоправда, не змовчавши і відповівши їй:

— Безглуздо оцінювати супротивника абсолютно нічого не знаючи про нього.

— Це хто супротивник? Стриптизер у вбранні Санти, чи що? - забираючи назад свою тарілку, трохи спокійнішим і іронічнішим тоном підмітила Сіма. Микола підійшов до неї і налив ще келих шампанського, а потім повернувся на місце і знову приклав лід до місця забою, але тепер до лівого боку на тілі. 

— Ну, як могла почути, незабаром за Сантою приїдуть його сані та олені.

— Не маю сумніву: ні в санях, ні в оленях, — пирхнула іронічно дівчина.

—  Голодна Сімба - зла Сімба. Ти їж, їж, руда. Бачу бідне поросятко Пумба тобі до вподоби. Теж чимось завинив перед тобою, га? 

 Дівчина застигла зі шматком м'яса перед ротом. Як кажуть, апетит приходить під час їжі. Вона й не помітила, з якою жадібністю вже схом’ячила третій бутерброд, а тепер накинулася на порося. Сіма проковтнула шматок і почала стежити за своїми манерами.

— Бажаєш приєднатися до нього? - з манерною усмішкою процідила вона крізь зуби. 

—  Гарна квартирка. Сама заробила на неї? Чи татко допоміг купити? – з хитрим прищуром спитав Микола. Сіма зробила повільний ковток, неквапом поставила келих на стіл і лише тоді відповіла:

— Заздрість – погане почуття. На жаль, але без наявності мізків, таким, як ти – пряма дорога лише у стриптиз-клуби та проституцію.

— Боже, Сімбо, звідки стільки отрути та зарозумілості? Ти їж, їж, може тобі погладшати треба? Кажуть, чим більш худа дівчина, тим і зліша.

— Коли вже твої олені прибудуть? Чи сані зламалися? – не витримавши, спитала дівчина. Вона ненавиділа таких хамів. А цього ще й на місце не поставиш!

— Не дивно, що ви розлучилися. З такою зарозумілою вискочкою складно нормальному чоловікові жити. Ти завжди міряєш всіх однією мірою і вважаєш, що лише ти одна розумна та здібна, ще на додачу і чесна? Хоча… може, це через те, що тебе в дитинстві мало любили?

А це вже було занадто! Сіма ледве стрималася, щоб… не показати, як боляче вразили його слова. Ніхто не знав про неї те, що було приховано під цією напускною самовпевненістю та зарозумілістю. Хоча їй  насправді було чим пишатися!  І не було чого соромитися. Все ж таки і на квартиру вона сама заробила, і підлеглі її бояться і поважають. Вона багато чого досягла сама. Але тільки мало хто про це знав. Усі бачили в ній – падчерку того, хто очолював фірму. І всі думали, що її посада – подарунок вітчима. Навіть Андрій ніколи не сумнівався в цьому, хоч і намагався під різними милими слівцями приховати справжні свої думки щодо цього.

А що стосується «у дитинстві мало любили»… Діана найкраща, Діана така молодець, Діана така розумниця, Діана виграла конкурс, Діана така красуня…, Діана найкраща учениця, Діана так готує смачно, Діана, Діана, Діана… З появою її вітчима та його донечки, рідна мати завжди ставила Діану за приклад.

Пролунав дзвінок у двері і Сіма одразу ж підірвалася з місця. Швидким і впевненим кроком попрямувала до коридору, кинувши через плече чоловікові:

— А ось і твої сані наспіли! Забирай свою шубу і можеш навіть рушник на згадку залишити!

— Сімбо! – гукнув її Микола, але вона проігнорувала його.

Дівчина поспішала відчинити двері якнайшвидше, і випровадити вже нахабу, а потім допити шампанське, вино і ридати цієї ночі стільки, скільки душа забажає, за всі образи, що вона витерпіла.