Розділ 2.

Сімі б злякатися, двері зачинити та поліцію викликати, але ноги стояли як прибиті на одному місці.

— Щось не пам’ятаю з якого часу Святий Миколай почав асоціюватися у народі з голим, побитим брехуном, - сухо промовила вона у відповідь на образу щодо відьми.

— Так, згоден, - спокійно, як ні в чому не бувало, і навіть з посмішкою, погодився незнайомець. – Костюми Миколая закінчилися, прийшлося купувати костюм Санти. Все одно такий же чарівник для дітлахів, як і Святий Миколай.

— Для дітлахів… шкода сучасних дітлахів. У моєму дитинстві чарівники хоча б штани носили, – все тим же сухим, надмірним тоном промовила Сіма.

Чоловік відвів погляд і немов… засоромився. Але через секунду вже знову заговорив.

— Чи можна зателефонувати від вас? Справа в тому, що мене обікрали, ще й голові дісталося, - чоловік стягнув свою шапку, демонструючи волосся, що злиплося від крові. І в цей момент половинки його червоної, маскарадної куртки чи чорт його розбере, що на ньому, розійшлися і Сіма безсоромно витріщилася на абсолютно голого чоловіка.

— А це що? – у неї навіть у роті пересохло, а погляд прикувався до… гідності «святого миколая».

— Е… навіть труси вкрали, сволочі, — дивний екземпляр зніяковіло посміхнувся й поспішно запахнувся.

Ні, все ж таки треба поліцію викликати. Мало що за маніяк – психопат. Хоча на мордаху симпатичний. Немов прочитавши її думки, «Святий Миколай» поспішив запевнити:

— Я необразливий, безпечний і нічого Вам не зроблю, — цієї хвилини на сходовій клітині почулися чиїсь кроки. - Зброї я не маю. Можете самі зараз переконатися у цьому.

Сіма не встигла схаменутися і закричати, як «казковий персонаж» заштовхнув її до квартири і зачинив за собою двері.

— Обіцяй, що не кричатимеш! - чоловік притис Сіму до стіни і затис рота рукою. Але дівчина почала обурено бити незнайомця по його грудях, і не полишала спроби закричати.

— Слухай, відьмо, ти неприємностей хочеш? Я абсолютно беззбройний. Перед тобою. Я – не вбивця і не злодій. Пррсто так вийшло, що мене пограбували. Забрали все. Не гидували ні трусами, ні шкарпетками. Невже так важко повірити в це?

Чоловік міцно тримав Сіму, і вона зрозуміла, що нізащо їй не здолати цього кремезного пройдисвіта. Вона обдарувала його своїм «фірмовим» пихатим і зарозумілим поглядом, від чого чоловік чомусь лише розплився в пустотливій усмішці. І в цей момент у двері несподівано подзвонили, а потім наполегливо постукали кілька разів.

Санта чи все ж таки «Святий Миколай», не відпускаючи дівчину, трохи нахилився вбік і виглянув у вітальню.

— На когось чекаєш? - спитав він і подивився на дівчину, вкотре оглянувши її оцінюючим поглядом з ніг до голови.

— М-м-м, — промичалав Сіма в руку чоловікові і іронічно підняла ліву тонку брівку.

— Зрозуміло, — відповів «Миколай», наче й справді зрозумів, що йому відповіли. – Але доведеться змінити плани. Пішли.

Сіма і схаменутися не встигла, як чоловік розгорнув її до себе, не прибираючи від її рота руку, притиснув до себе і потягнув за собою. Він швидко зорієнтувався в її квартирі і відвів у найдальшу кімнату – до її спальні.

Сіма знову зробила спробу вирватися з його рук, але «святоші» вже набридло з нею возитися, і він штовхнув її на ліжко. Сіма не на жарт злякалася, і спробувала злізти з ліжка, але в довгій, вузькій сукні її спроби виглядали дуже незграбно і кумедно. Тим часом в двері вже припинили дзвонити. Дівчина завмерла, коли псих, що увірвався так несподівано в її життя, одним махом зкинув з себе свою червону куртку – єдиний елемент одягу.

Сіма зробила спробу відповзти до узголів’я ліжка. Вона завжди пишалася цим предметом меблів, зробленим на замовлення, за його надзвичайно величезні розміри. Але тепер вона опинилася, мов у пастці. І до краю далеко, і до узголів’я ще повзти та повзти. Тим часом, чоловік стояв перед нею, абсолютно не соромлячись своєї наготи... А в принципі навіщо соромитися? Відмінний чоловічий екземпляр. В інший час Сіма б без докорів сумління розглядала його, але ось не в той момент, коли тебе хочуть убити, зґвалтувати або… що він там планує зробити?

— Можеш обмацати кишені, - і до Сіми на постіль впала його куртка. - І як бачиш, - чоловік розвів руки в сторони і повільно повернувся, - я абсолютно беззбройний.

Погляд Сіми був зосереджений більше на одній частині його тіла. Досить великій. Не пройшов повз уваги дівчини і великий синець на лівому боці чоловіка. Спробувавши взяти себе в руки, тверезо мислити, і покликавши на допомогу всю свою холоднокровність, Сіма строгим і пихатим тоном запитала:

— Навіщо Ви вдерлися до моєї квартири в такому разі? І в такому вигляді! Що вам потрібно?

Чоловік опустив руки і зітхнув. Він обвів поглядом її кімнату, і відповів:

— Мені потрібен телефон, щоб викликати своїх людей, які привезли б мені одяг і відвезли мене додому.

— А вриватися навіщо до мене? І просили б телефон у перших зустрічних! Впевнена, ніхто не залишив би… Святого Миколая в біді.

— Я теж у цьому впевнений, тому завбачливо уникав усіх багатолюдних місць.

Сіма примружилася, і знову страх змусив серце битися сильніше.