Розділ 2

Шлях додому перетворився на справжній пекло-квест. Місто остаточно паралізувала снігова буря. Автомобілі повзли зі швидкістю пішохода, тротуари замітало за лічені хвилини, а морозний вітер безжально шмагав обличчя дрібними крижаними голками.

Коли я нарешті дісталася свого будинку — старої п'ятиповерхівки царської забудови з високими стелями в самому центрі міста, — мої ноги в елегантних шкіряних чоботях уже абсолютно перестали відчувати пальці. Шкіра на щоках пекла від морозу, а в голові гудів важкий гул утоми.

У під'їзді пахло залежаною хвоєю, розчавленими мандариновими шкірками, вогкістю та чужим підгорілим святковим пирогом. Сходи з масивними чавунними перилами рипіли під кожним моїм кроком.

Я піднялася на свій третій поверх, дістала з кишені пальто важку зв'язку ключів і з відчуттям неймовірного полегшення ступила на свій улюблений, старий дубовий паркет.

— Нарешті...дім,любий дім, — шепнула я сама собі, зачиняючи двері на засув і з насолодою скидаючи високі підбори.

І саме в цей момент, коли я вже готувалася налити собі келих сухого червоного і набрати гарячу ванну, із глибини коридору донісся дивний, чужий звук.

Крап.

Я задихнулася на півкроку, так і не донісши пальто до вішалки.

Крап. Крап. Крап.

Звук лунав із ванної кімнати. Я повільно, відчуваючи, як усередині закипає холодна лють, підійшла до прорізу й клацнула вимикачем.

Світло яскраво відбилося від білосніжного кахлю. Прямо зі стелі — акуратно із тріщини біля декоративного ліпного карниза — падала важка, глянцево-чорна крапля. Вона летіла вниз із тихим, шиплячим звуком і влучила рівно в центр моєї ідеально чистої порцелянової раковини, залишаючи після себе темну, густу пляму.

— Що за... — вирвалося в мене.

Це була не просто іржава вода, яку можна чекати від старих труб цього будинку. Це було щось набагато гірше.

Я підійшла ближче, обережно простягнула палець і торкнулася плями. Речовина була маслянистою, липкою і тягучою. Я піднесла пучку до носа. Повітря миттєво отруїлося гострим, важким запахом.

І в цей самий момент згори — прямо над моєю головою — пролунав глухий, металевий удар. Такий потужний, ніби хтось із розмаху кинув на голі мостини важкий двадцятикілограмовий гайковий ключ. А одразу за ним прокотився раскатистий, хропливий, густий чоловічий сміх.

Я повільно витерла палець паперовою серветкою, викинула її в кошик, скинула домашні капці й знову взула чоботи. Спокійний, медитативний вечір напередодні Нового року був офіційно скасований.

Я піднімалася сходами на четвертий поверх із такою швидкістю, ніби за мною гналися всі біси пекла. Моє зазвичай виважене, терапевтичне дихання збилося, а в скронях пульсувала одна-єдина думка: я знищу цього сусіда. Я розкладу його на молекули, принижу його гідність і змушу власноруч вилизувати мою раковину.

На четвертому поверсі розташовувалася лише одна квартира. Двері були масивними, з важкої темно-коричневої деревини, без жодної шильди з номером. З-під щілини на підлогу пробивалося яскраве світло, а зсередини лунав важкий, ритмічний бас рок-гітари, який змушував вібрувати навіть чавунні сходи.

 Я підняла кулак і з усієї сили вгатила декілька разів прямо в дерево.

— Відчиніть! Негайно! — вигукнула я, але мій голос просто потонув у реві басів.

Я вгатила ще раз, цього разу носком чобота.

За дверима щось клацнуло. Музика не згасла, але стала трохи тихішою. Потім пролунали важкі, розмірені кроки. Двері повільно розчинилися всередину, і на мене вилилася хвиля гарячого повітря, яке пахло паленим гумаком, кавою, тютюном та гострим хімічним спиртом.

— Якщо ти прийшла просити солі, то в мене є тільки замерзла піца, — пролунав голос.

Глибокий. З низькими, оксамитовими нотками й абсолютно нестерпною, хрипкуватою іронією.

Я застигла на місці, готуючись видати свою найкращу викривальну промову, але слова на секунду застрягли десь у горлі.

Чоловік, який стояв у дверному прорізі, спираючись плечем у одвірок, зайняв майже весь вільний простір. Високий — щонайменше метр дев'яносто. Широкі плечі практично перекривали світло з коридору. На ньому була чорна, сильно вимазана в темні плями майка, яка обтягувала рельєфні груди та кубики преса, і старі, протирані на колінах джинси.

Його руки — від зап'ястків і майже до самого горла — були покриті суцільним килимом складних, темних тату: якісь шестерні, анатомічні малюнки та стилізовані крила. На правій долоні темніла свіжа садина.

Але найгіршим було його обличчя. Гострі вилиці, коротка темно-русява борідка, ледь розпатлане волосся і світлі, майже прозорі сірі очі, які дивилися на мене зверху вниз із виразним, нахабним зацікавленням. На щоці в нього темніла смуга від брудних пальців.

— Я прийшла не по сіль, — мовила я, повертаючи собі холодний, карбувальний тон. — Я прийшла повідомити, що ви тільки-но знищили мою ванну кімнату.

Він повільно звів одну брову. В його оці спалахнув диявольський вогник.

— Справді? І як саме? Я начебто не співав у душі.

— З моєї стелі капає чорна, смердюча гидота прямо в раковину! — я зробила крок уперед, змушуючи його трохи відступити, і вперше зазираючи через його плече всередину.

Його квартира виявилася величезним дворівневим лофтом із відкритою цегляною кладкою. На масивному дубовому столі були розкладені якісь креслення, дивні хромовані залізяки та банки з маркуванням розчинників. А в кутку біля стіни тихо сичала розібрана труба, під якою стояв уже повний таз темної, маслянистої рідини.

— Ви що... що ви взагалі тут влаштували?! — мій голос піднявся на пів тону вище від обурення. — Чим ви тут займаєтеся?!

— Я ремонтую систему опалення, красива сусідко, — він склав потужні руки на грудях, і його біцепси напружилися під татуйованою шкірою. — Стара мідна труба вирішила потекли через те, що тиск у будинку скаче, як скажений. Я якраз намагався її промити та заблокувати, поки ти не почала вибивати мої двері ногами.