Глава 1

- Ми не підходимо одне одному! Ми не можемо бути разом! Чому? Та ти ж сама наївність! Як можна вірити в ці різдвяні казочки? Ти вже давно не дитина! Так ще й допомагаєш всім на світі! Ти притягуєш невдачі! Прощавай.

Слова гострим ножем різали по серцю.

Наті йшла по-порожньому темному провулку і плакала.

Мама завжди вчила її вірити в дива. І створювати їх для інших. Ну, нехай вона і переказала значну суму на шахрайські рахунки – зовсім без грошей же не лишилась! Нехай пожертвувала усю зарплатню за місяць на нужди ветеринарної клініки, яка все одно збанкрутувала і закрилась. Як і її банк з депозитом, до речі.

У всіх бувають невдалі часи… тижні… місяці…

- Та щоб вас всіх! І чому саме сьогодні? В канун Різдва-а-а-а! – пронюняла вона.

- Гей! Чого розгорланилась? Я зара поліцію викличу! Чуєш? – крикнули їй з вікна будинку.

- Отже ж! – шикнула собі під носа. – В Різдво треба бути добрими до всіх, щоб наступний рік був вдалим. О! – Наті помітила, як на вулиці розвиднілось. Хмарки упливли і на небі з’явилась Різдвяна Зоря. Яскрава і чиста. – Зоренько Різдвяна, сподіваюсь ти чуєш мене? Благаю, благаю, благаю… - вона склала руки в мольбі і гаряче зашепотіла своє бажання на Новий Рік.

Видихнула і рушила додому, витираючи рукавом пальта останні сльозинки.

Раптом з темряви почулось жалібне «мяу». Наті зупинилась, озирнулась, але нічого не помітила. Тільки-но зробила крок, як звук повторився. Тепер вона була впевнена, що чула його. Щось зашкреблось під сміттєвим баком.

- Агов? – насторожено запитала вона у пітьму.

- Мяу, - відгукнулись їй.

З-під баку виліз кіт. Чорний, наче зола. Худий і змерзлий, але на вуличного не схожий.

- Бі-іднятко, - одразу стало шкода тваринку. – Що ти тут робиш? Невже і тебе в Різдво викинули?

- Мяу, - наче зрозумівши її слова, відповів кіт.

- Не люблять нас, невезучих, еге ж? – і що їй з ним робити? Залишити – совість не дозволить, забрати – на орендованій квартирі не можна тримати тварин. І притулки всі вже закриті. – Гаразд, потримаю тебе до понеділка. Іди сюди. Підеш? – Наті підставила йому руку, щоб не налякати.

Але кіт і не збирався лякатись. Понюхав руку і потерся об неї, немов вона його стара знайома. Мявкнув так ніжно, що її серденько розтануло. Вона загорнула кота в хустинку і попрямувала додому ще швидше.

Вже вдома залишила котика на пуфі в передпокої. Збігала помити руки і дістала з холодильнику шматочки вареної курки, що мали піти в суп. Але ж для котусіка нічого не шкода. Живність, до речі, потроху почала освоюватись у тимчасовій оселі. Злізла з пуфа, потягнулась та й озирнулась довкола. Наті поставила перед твариною судок.

Кіт понюхав. Дівчині здалося, що він скривив свого носика, але вирішив не нехтувати добротою і гостинністю, тому з’їв кілька шматочків.

- Умнічка, - замилувалась ним Наті.

Поки кіт вечеряв вона підготувала рушник та набрала пів ванни теплої води. В шухляді знайшла коробку новеньких шампунів для тварин. Ех, ветеринарна клініка закрилась, а вона збиралась передати їм кілька подарунків на новий рік. Ну, принаймні згодяться зараз.

- Ти вже поїв? – звернулась вона до чорної плямки, що вже впевнено ходила по квартирі і спостерігала за її діями. – Тоді час купатись! – радісно вигукнула вона. От тільки кіт її настрою не поділяв. Довелось по всій хаті за ним ганятись, а коли спіймала, на диво, не дряпався і не шипів. – Ось та-ак, - дівчина плавно поставила його у воду і почала поливати з душу легкими цівками води.

Спінила в руках шампунь і помила лапки, вушка, вуса. Тварина ніби насолоджувалась масажем – прикрила очі, замуркотіла, мало не заснула. Змивши шампунь, Наті загорнула його в рушник і наскільки могла насухо промокнула, а потім загорнула в ще один рушник, щоб не змерз.

- Що ж будеш в мене Санта Мяусом. Як тобі ім’я? Символічне, як на мене… Ой, стривайте! А ти кіт чи кицька? – Наті повільно розгорнула рушника, але Санта Мяус зашипів і як дав дьору. Забився під письмовий стіл у спальні і відмовився виходити. – Ой, ну і сиди собі там! – образилась дівчина.

Наті помила ванну, поїла сама, прийняла душ і розстелила ліжко. Забралась під ковдру і чогось їй так совісно стало, ніби вона Мяуса чимось образила. Хоч це і було не так. А він увесь цей час сидів під столом і просто дивися на неї. Може просто злякався від зміни обстановки?

Дівчина зробила вигляд, що кіт їй зовсім не цікавий і взяла до рук телефон. Погортала новини, відповіла подругам, а потім побачила переписку з колишнім і їхні останні спільні фото. І сумно їй так стало, що не помітила, як по щоці скотилась сльозинка.

- Мяу! – роздалось з підлоги і чорна пляма застрибнула на ліжко. Санта Мяус потерся об її руку, наче втішаючи, і замурчав.

- Ну і нехай! Не потрібен мені ніхто крім тебе, Мяус! – Наті обхопила кота обома руками цьомнула між вух і притисла до себе в обіймах.

Раптом довкола неї на кілька секунд з’явився білий дим. Вона закашлялась і заплющила очі. А коли розплющила, то замість кота обіймала накачану чоловічу руку. Наті ошелешеним поглядом прослідкувала вгору до плеча, до шиї, до вродливого обличчя, яке всміхнулось і низьким шовковистим голосом промовило:

- Ну нарешті, - від чого вона і зомліла.

- Ой, моя голова-а-а… - простогнала Наті підіймаючись з подушок і потираючи очі. – Насниться ж таке… - запнулась на півслові, побачивши на собі прискіпливий погляд. – А-а-а! – закричала.

- Чш! Ти чого! – чоловік затулив їй рота рукою. В дівчини почали закриватись очі. – Ні-ні-ні! Тільки не знову! Не втрачай свідомість! – незнайомець струснув її за плечі, лише трохи привівши до тями.

Вона дивилась на нього круглими від страху очима і, певно, молилась, щоб це був сон. Але ж ні. Тепло його руки і його присутність відчувалась надто реально.

- Послухай, дівчино. Я не скривджу тебе. Чуєш? Я відпущу і ми спокійно поговоримо. Гаразд? – він почав прибирати руку, але Наті повторила свою спробу крику про допомогу і рука чоловіка повернулась на місце. – Та що ж ти..!