24. Ось і кінець.

Минуло шість місяців.

Буря, що вирувала в моїй душі, поступово вщухла, залишивши після себе лише тихий сум і чітке усвідомлення: життя надто коротке для вічної ненависті. Я навчилася жити з правдою про минуле. Алекс не був винен у гріхах свого батька, як і я — у вчинках свого. Я так і не змогла пробачити батьків, але вирішила, що їхні дії в минулому більше не керуватимуть моїм майбутнім. Серцю не накажеш — воно обрало шлях любові, а не помсти.

Ми з Алексом почали жити разом. Кожен наш ранок, кожна спільна вечеря стали для мене тихим маніфестом щастя. А тим часом у лікарняних стінах відбувалося справжнє диво. Ден одужував. Спочатку це були лише слабкі рухи пальців, потім — перший подих без апарату, і нарешті той день, коли він розплющив очі.

Сьогодні його виписували. Я летіла до лікарні з оберемком надії, мріючи, що тепер усе нарешті стане на свої місця.

Я зайшла до палати, сяючи від радості.

— Привіт, Дене! — я кинулася до нього, щоб обійняти, відчуваючи неймовірне полегшення. — Я така щаслива, що цей день настав. Тебе нарешті відпускають додому!

Але Ден не поспішав відповідати на мої обійми. Він м’яко, але рішуче відсторонився, і я побачила в його погляді не знайому мені теплоту, а глибоку, вистраждану втому.

— Привіт, Сью, — тихо промовив він. — Знаєш... у мене було багато часу, щоб подумати. Поки я лежав там, у темряві, я зрозумів одну річ.

Моє серце тривожно стиснулося. — Про що ти, Дене?

— Я вирішив припинити нашу дружбу, — слова впали між нами, як важкі краплі свинцю. — Я вдячний тобі за все: за турботу, за ліки, за те, що не відходила від мого ліжка. Але бачити тебе — це щоразу повертатися до того болю, від якого я ледь не згорів. Я хочу почати все з чистого аркуша. Без старих знайомств, без спогадів, що тягнуть на дно.

Я заціпеніла, не вірячи власним вухам. — Ти це серйозно? Ти просто... викреслюєш мене зі свого життя?

— Більше ніж серйозно, Сью. Я переїжджаю. Нове місто, нові люди. Можливо, один раз на рік — коротке смс на Новий рік, і все. Вибач, але мені це потрібно, щоб будувати своє нове життя. Будь щаслива.

Я стояла посеред палати, відчуваючи, як усередині щось обривається. Мій найкращий друг, моя опора, людина, з якою ми ділили дорогу й небо, викреслював мене зі свого всесвіту. Стало боляче, майже фізично, але в глибині душі я розуміла: це його право. Це його ціна за спокій.

— Гаразд, Дене... — голос тремтів, але я випросталася. — Я приймаю твоє рішення. Дякую тобі за все. Вибач, якщо зможеш. І будь справді щасливим. Бувай.

Я вийшла з палати, з лікарні, а разом із тим — і з його життя. Ноги самі привели мене до парку поруч. За ці місяці він став мені майже рідним. Я йшла алеями, вдихаючи прохолодне повітря, і вчилася миритися з новою реальністю. Життя не ідеальне, воно забирає одних, щоб дати місце іншим.

Минув ще місяць.

Йога та танці стали моїм порятунком — вони допомагали тілу й духу знайти рівновагу в світі, де більше не було моїх рідних людей. Але я була не сама. Поруч був мій коханий — чоловік, який став моїм тихою гаваню у будь-який шторм.

Одного вечора, після смачної вечері, яку ми готували разом, сміючись і забруднившись у борошні, я згадала про дещо важливе. — Знаєш, мій любий Санто, — я усміхнулася, дивлячись у його рідні очі, — я тут згадала... ти все ще винен мені бажання. Пам’ятаєш ту новорічну обіцянку?

Алекс підійшов ближче, обхопив моє обличчя долонями й ніжно поцілував у чоло. — Я готовий виконати будь-яке твоє бажання, Сью.

— Тоді вдягайся, — грайливо відповіла я.

— І куди ми вирушимо цього разу?

— Відчувати волю.

Ми спустилися на подвір'я. Коли я викотила свій байк, у світлі ліхтарів він заблищав хромом, ніби вітаючи свою господарку. Алекс не здивувався — він лише усміхнувся, сів позаду, міцно обхопивши мене за талію, і ми рвонули в ніч.

Тільки ми, рев мотора, нескінченна дорога і неймовірне відчуття адреналіну. Це була наша свобода. Наша історія, яка, попри всі тіні минулого, нарешті знайшла своє світло.

Історія Сью завершилася. Щиро дякую кожному, хто пройшов цей шлях разом із героями, хто переживав, залишав сердечка та коментарі. Ваша підтримка надихала мене на кожне слово. До зустрічі в нових світах та нових історіях!

З любов’ю, ваша Крісті Ко. ❤️❤️❤️