16. Алекс та його світ.

Надворі вже темніло. Я повільно пив каву, перебираючи в думках події останніх днів. Перед очима знову постала вечеря у батьків Сью. Дивно: вони всі такі схожі за характером, а вона — ніби з іншого світу. Я відчув ті не прості стосунки і ту німу напругу. І те, що саме я став причиною для чергової сварки з її батьком.

Але, чесно кажучи, мені байдуже. Мені подобається вона, а не її родина. Її авантюризм, легкість, та дивовижна простота, з якою вона сприймає цей світ. Сью справжня. Жива у кожному русі, у кожній емоції. Вона — повна протилежність тим «пластиковим лялькам», чиї думки зайняті лише власним відображенням у дзеркалі.

З нею час ніби зупиняється. Ми просто дивилися фільм, а я відчуваю такий спокій, якого не знав роками. Поруч із нею не треба нікуди бігти. Я більше не сиджу наодинці у порожній квартирі увечірі. Її поцілунки, дотики. Вони наче закарбовуються під шкірою. Це була ще одна чарівна ніч, наповнена ніжністю, а потім — теплий сон в обіймах жінки, в яку я, здається, закохуюся по вуха.

Той ранок був ідеальним. Ми просто спали в ліжку, нікуди не поспішаючи. Аж раптом — коротке «дзинь» від Артема.

«Що цьому зануді знову треба?» — промайнуло в голові. Він чудовий друг, але часом його педантичність переходить усі межі. Ось і зараз: він відкриває свою IT-компанію, а я, як добрий товариш, допомагаю йому з організацією. Все ж таки в мене своя івент-агентство і досвіду чимало. Артем всюди розтрубив, що ми партнери, бо йому так зручніше. Я не сперечаюся — нехай базікає. Навіть добре, що ми не працюватимемо в одному офісі 24/7, інакше я б його прибив за тиждень. Співчуваю його майбутнім працівникам.

Мусив їхати, бо цей тип не відчепиться: напише сотню смс, а потім почне обривати телефон. Поки одягався, швидко накинув записку і залишив її на подушці. Артему відписав коротке: «Скоро буду». Вже в таксі замовив доставлення квітів для Сью — дрібниця, але хотілося, щоб вона посміхнулася, коли прокинеться.

Офіс Артема зустрів мене шумом ремонту та метушнею. Сам майбутній «біг бос» вилетів мені назустріч.

— Привіт, Артеме. Що за пожежа в такий час? — мовив я.

— Привіт, Алексе! Слухай, я тут дещо переосмислив концепцію бренду. Треба терміново змінювати логотип.

— Ось так одразу? — я скептично підняв брову. — А як же гостинність? Хоча б елементарне: «Алексе, як твої справи?»

— Ой, вибач! — він на секунду загальмував. — Друже, як ти? Проходь, сідай. Кави?

— Мої справи були просто ідеальними, поки ти не написав. Ти взагалі чув про особисте життя? Я не зобов’язаний прилітати за першим твоїм свистом.

— Та досить тобі, — відмахнувся він. — Ти ж у нас затятий холостяк, Мельник Алекс. Невже знайшлася та, хто вполювала твоє серце?

— Навіть якщо й так, тебе це не стосується.

— Ух, який грізний! — засміявся Артем. — А як же знайомство з кращим другом? — Прийде час — познайомлю. А зараз давай до справи, що там твій логотип?

Ми ще трохи посперечалися про його ідеї, а потім поїхали до дизайнерки, яка розробляла фірмовий стиль. Артем уже домовився про зустріч.

Коли були вже в офісному кабінеті, моє серце пропустило удар. Це була Сью. Я миттєво взяв себе в руки. Жодних емоцій. Ми тут по роботі. Вона трималася бездоганно — справжній професіонал.

В основному говорив Артем, висипаючи на неї свої правки. Я підключився лише наприкінці розмови, коли напівжартома запропонував їй перейти працювати безпосередньо в компанію Артема. Сью відповіла гідно, спокійно й по суті.

Коли всі питання закрили, ми вийшли до машини.

— Ну що, задоволений? — запитав я Артема, коли ми виїхали з парковки.

— Цілком! Вже бачу цей логотип на фасаді. До речі, дизайнерка — просто вогонь. Дуже ефектна жінка. Добре, що ти запропонував їй роботу, мені такі талановиті й красуні в штаті не завадять.

У мене аж око сіпнулося. Хотілося зупинити машину і виставити його на мороз. Друг другом, але Сью — моя жінка.

— Чого це ти притих? — Артем підозріло примружився. — Може, сам на неї око поклав? Я бачив, як ти на неї зиркав.

— Просто задумався, — сухо відрізав я. — Я ж казав: моє особисте — це тільки моє.

Наступні два дні пролетіли в справах. 31 грудня зранку Сью надіслала готовий логотип. Артем затвердив його миттєво і ще хвилин десять розпинався мені в трубку про те, як йому все подобається.

Нарешті звільнившись, я поїхав додому. Зараз я сиджу на кухні з кавою. Номер Сью я дізнався через її керівника. Вона не відповідала на дзвінки — раз, другий, третій... Я почав нервувати. Може, образилася? Або телефон сів? Зрештою написав смс із запрошенням на побачення.

Коли за кілька годин на екрані з’явилася відповідь, я відчув себе підлітком, якому подарували омріяну приставку. Вона не відразу, але погодилася! Щастя охопило мене з головою. Пора збиратися. Я вже точно знаю, куди ми підемо. Сподіваюся, цей Новий рік вона запам’ятає назавжди.