15. Відчуття Свята.

Мої два останні робочі дні перед Новим роком пролетіли абсолютно непомітно, злившись у суцільну круговерть із правок, кольорових палітр та нескінченних чашок кави. Нарешті замовники затвердили остаточний варіант логотипа; весь цей час ми спілкувалися виключно електронною поштою, бо на розмови просто не вистачало сил. Я настільки глибоко занурилася в роботу, заблокувавши навколишній світ, що перестала помічати будь-що за межами свого монітора. Я не те що не відповідала на дзвінки — я навіть не завжди чула, як телефон вібрує на краю столу під купою ескізів.

І ось, коли останній файл був відправлений, а я нарешті змогла відкинутися на спинку крісла й добратися до свого смартфона, на екрані висвітилася ціла купа пропущених викликів та ціла вервиця непрочитаних повідомлень. Телефонували Ма, батько, кілька разів, а також був виклик із невідомого мені номера, який повторювався тричі.

Повідомлення були від Ма та від того ж невідомого номера. Від Ма, як завжди, прийшло тепле, але трохи наполегливе запрошення на святкування Нового року в сімейному колі. Я уявила цей сценарій і для себе чітко вирішила, що цього разу не піду. Мені хотілося тиші. Або чогось зовсім іншого.

А ось інше повідомлення виявилося набагато цікавішим. Цей «незнайомець» насправді був мені цілком знайомим — це був Алекс. Він запрошував мене на побачення в новорічну ніч. Моє серце пропустило удар. Я пам’ятала нашу останню зустріч, але не очікувала, що він наважиться написати саме зараз. Попри неймовірну втому, яка розливалася тілом, я відчула раптовий приплив азарту. В гарному настрої я почала набирати йому відповідь, трохи граючи в «недоступну»:

— Не знаю, чи вийде, Алексе. У мене з'явилося просто неймовірно багато роботи перед самими святами. Важливий і терміновий проєкт, який витягнув із мене всі сили.

Відповідь прийшла майже миттєво, ніби він тримав телефон у руці, чекаючи саме на моє повідомлення: — Та годі тобі вже будувати з себе трудоголіка. Я точно знаю, що ти вже завершила роботу над ним. Артему все сподобалося, він мені все розповів у деталях. Це йому кортіло отримати цей логотип негайно, бо він змінив деякі наші з ним плани. Тож моєї вини в твоєму завантаженні немає, як бачиш.

Я прикусила губу, усміхаючись.

— А тобі, особисто тобі сподобався логотип? — запитала я, затамувавши подих.

— Звісно. Він вийшов такий само стильний, лаконічний і з характером, як і його авторка, — висвітилося на екрані нове повідомлення, від якого щоки злегка запекли.

Я мимоволі розсміялася в порожній кімнаті. Втома, що ще хвилину тому важким каменем лежала на плечах, кудись безслідно зникла, поступившись місцем приємному лоскоту в грудях.

— Ну, якщо навіть суворий Артем задоволений, то я можу зі спокійною совістю видихнути, — відписала я, накручуючи пасмо волосся на палець. — А щодо твоєї пропозиції. Куди саме ти хочеш мене запросити?

Відповідь була впевненою: — Ніяких галасливих ресторанів, де не чути власного голосу, чи офіційних прийомів у краватках. Тільки нічне місто, мільйони вогнів та дещо особливе, що я підготував спеціально для тебе. Обіцяю, що жодних розмов про дедлайни, шрифти та логотипи. Тільки ти, я і початок чогось абсолютно нового. То як, даси мені шанс стати твоїм першим і найкращим спогадом у цьому році?

Я підійшла до вікна. Надворі панувала справжня казка: великі, пухнасті пластівці снігу повільно й урочисто опускалися на підвіконня, вкриваючи місто білою ковдрою. План провести новорічну ніч під ковдрою наодинці з черговим серіалом раптом здався мені не просто нудним, а майже злочинним.

— Добре, Алексе. Твоя взяла. Ти вмієш переконувати. О котрій зустрінемось?

Я відклала телефон на стіл і відчула, як пульс прискорився. А в думках я вже була десь далеко. Здається, цей Новий рік, попри всі мої очікування, таки буде особливим. Я прийняла гарячий душ, і вода ніби магічним чином змила всю мою втому, залишаючи лише приємне хвилювання. А вже потім я підійшла до шафи, шукаючи ту саму сукню, яка так довго й терпляче чекала свого особливого часу.