11. Наші миті вдвох.

Певний час ми йшли мовчки вузькою засніженою вуличкою. В голові крутилися гіркі думки: як він може так чинити зі мною? Чому батько вважає, що має право вирішувати за мене, як мені жити й кого кохати? Він же не питав моєї думки, коли змусив ділити дім із мачухою та її донькою.

З роздумів мене вихопив голос Алекса. Ми якраз підходили до парку, і в світлі ліхтарів повільно закружляли перші великі сніжинки.

— Сью, що трапилось? — він зупинився і взяв мене за руку, заглядаючи прямо в очі. Його долоня була теплою навіть крізь рукавичку.

— Просто розмова з «любим» татусем про життя. Не звертай уваги, — відповіла я з легким смутком, намагаючись, щоб голос звучав максимально байдуже. Кому в наші часи потрібні чужі проблеми?

— Мені цікаво все, що пов’язано з тобою, Сью, — спокійно мовив він, і в його голосі почулися ніжні нотки. — Якщо хочеш — поділися. Якщо ні — це теж абсолютно норм. Я не тисну.

Він дивився так лагідно, ніби вже знав відповідь або прочитав її в моєму погляді.

— Ти посварилася з батьком через мене? — прямо запитав він.

— Ти проникливий, але не зовсім через тебе. Ми сваримося щоразу, коли він намагається лізти в моє життя і повчати. Йому не подобається жоден мій вибір. Але мені байдуже на його думку. Головне, щоб мій вибір подобався мені.

— Тобто, я тобі подобаюсь? — Алекс ледь помітно усміхнувся, а в його очах запалав хитрий вогник.

— Якщо чесно, я ще не вирішила, — прикусила я губу, стримуючи зустрічну посмішку. — Тоді я допоможу тобі прийняти рішення на мою користь.

Алекс ніжно торкнувся моїх губ. Ми цілувалися просто посеред засніженої вулиці. Вже зовсім стемніло, але завдяки сріблястому місяцю та білому снігу навколо було світло, наче вдень. Цей поцілунок був саме тим, чого я зараз потребувала понад усе. Сварка з батьком остаточно відійшла на другий план, розчинившись у цій зимовій казці.

Саме в ту мить я відчула, що починаю закохуватися. Це водночас гріло і лякало. Я так боялася нових шрамів на серці — воно в мене занадто довірливе, часто обирає «не тих», а потім довго страждає. «Треба бути обережною з почуттями», — промайнуло в думках. Але зараз нам було так добре разом, що я вирішила просто насолоджуватися моментом.

Коли мороз почав кусати за щоки, ми, сміючись, забігли до найближчого кафе. Там ми відігрівалися гарячою кавою з пухкими зефірками, ділилися смішними історіями з дитинства та зовсім забули про весь світ навколо. Святковий настрій нарешті витіснив увесь негатив.

Згодом ми вирушили до мене додому. Вирішили влаштувати вечір кіно, тому Алекс взяв на себе відповідальність за замовлення м’ясної піци, а я взялася обирати серіал, але врешті зупинилася на класиці — фільмі «Брудні танці».

Я поставила ноутбук на столик, і ми зручно вмостилися на м’якому дивані. Алекс турботливо закутав нас обох теплим пледом, притягнувши мене ближче до себе. Коли за десять хвилин приїхав кур’єр, Алекс швиденько забрав замовлення, і вже невдовзі кімната наповнилася апетитним ароматом піци. Ми смакували вечерею, дивилися на екран і я відчувала: саме так виглядає спокій.