10. Вечеря.

Я вже бачу по батькові: Алекс йому не до вподоби. Він щосили намагається приховати це за ввічливою усмішкою, але його очі залишаються холодними та пронизливими. Батько повільно проходить до столу і сідає на своє місце — там, де за неписаним правилом завжди сидять голови сімей. Він ретельно розправляє білосніжну серветку на колінах, навіть не дивлячись у наш бік.

— Мої вітання! — нарешті каже він, обвівши присутніх важким поглядом.

— Ну що ж, давайте вже вечеряти, — мовила мама, квапливо розкладаючи салат по тарілках, намагаючись заповнити гучну тишу дзвоном посуду.

Я вирішила не зволікати й представила Алекса.

— Тату, знайомся, це Алекс, мій хлопець. Алексе, це мій батько — Андрій Петрович.

— Радий знайомству, — ввічливо відповів Алекс, простягаючи руку над столом. Його голос звучить впевнено, але я помічаю, як напружилися його плечі під піджаком.

— Взаємно, — сухо кинув батько. Він лише на мить торкнувся долоні Алекса і тут же відсмикнув руку, ніби опікся.

Настала незручна пауза. Я відчула, як у горлі став ком, і поспішила перевести увагу на інших.

— Ну що ж, давайте знайомитися далі. Олено, представ свого чоловіка, бо я ще не мала нагоди з ним познайомитись.

— Звісно, Сью. Знайомся, це мій чоловік Давид, — Олена лагідно усміхнулася, демонстративно поклавши руку на плече чоловіка. — Давиде, любий, це моя названа сестра Сью.

— Рада знайомству, — відповіла я, насилу витиснувши з себе ввічливу посмішку.

— Взаємно, — так само холодно додав він, навіть не відірвавши погляду від своєї тарілки, ніби я була порожнім місцем.

— У Сью були важливіші справи, ніж наше весілля, — шпигнула Олена, повільно прокручуючи на пальці масивну обручку і дивлячись мені просто в очі.

— Олено, доню, не сердься на Сью. У житті бувають форс-мажори, — втрутилася мама. Вона благально подивилася на нас, нервово стискаючи край мереживної скатертини.

Я зціпила пальці під столом, щоб не відповісти різкістю. Розмова не клеїлася, чути було лише тихий дзенькіт виделок об порцеляну та важке дихання батька. Лише Олі було цікаво дізнатися більше.

— Сью, а як ви познайомилися з Алексом? — запитала вона, спершись підборіддям на руку й уважно вивчаючи моє обличчя.

— Дозволь, люба, я відповім, — мовив Алекс. Він злегка усміхнувся і накрив мою долоню своєю, міцно стиснувши мої пальці, даючи зрозуміти, що він поруч.

— Звісно, любий, — я підіграла йому, ніжно торкнувшись плечем його руки.

— Ми познайомилися на різдвяній вечірці. І закохалися одне в одного з першого погляду. До того ж, Сью неймовірно танцює.

— О так, у нашої Сью талант, — додала Олена з прихованим підтекстом.

Коли вечеря нарешті добігла кінця, батько коротким, владним жестом покликав мене до кабінету. Він увійшов туди першим, не озираючись, і важко опустився у своє масивне шкіряне крісло.

— Проходь, Сью, сідай, — у його голосі вже виразно чулося незадоволення. Він почав нервово крутити в руках срібну ручку, не підводячи на мене очей.

— Дякую, тату, я постою. Слухаю тебе уважно. Я зупинилася посеред кімнати.

Він якийсь час сидів мовчки, дивлячись на темне вікно, а потім різко підвівся.

— Ти хоч знаєш, кого саме привела в наш дім? Він підійшов ближче, і я відчула аромат його важкого тютюну та парфумів.

— Знаю. Алекса.

— І це все, що ти про нього знаєш? — він не дочекався моєї відповіді й продовжив: — Ти хоч знаєш, хто його батько? Він раптом з силою вдарив долонею по столу, від чого папери злетіли на підлогу.

— Ти покликав мене, щоб вичитувати? — я відчула, як у мені закипає гнів. — Тільки тому, що я привела не того обранця, якого хотів бачити ти? Мені байдуже, хто його батько! Я буду жити так, як хочу. І взагалі... це ти не зберіг маму!

Батько вмить зблід і завмер, наче від фізичного удару. Його рука, що тягнулася до столу, помітно здригнулася. Не чекаючи відповіді, я розвернулася до виходу.

— Сью... почекай! — вигукнув він наздогін, зробивши нерішучий крок мені назустріч, але я вже схопилася за холодну клямку дверей.

Я лише коротко махнула рукою, не озираючись. Позаду, в тиші кабінету, почулося його ледь чутне, хрипке:

— Сью, якби ж ти тільки знала...

Я повернулася до зали. Алекс одразу підвівся, зчитуючи мій стан по одному лише погляду — він миттєво опинився поруч.

— Алексе, нам пора. Вибачте, дорога родино, виникли непередбачувані справи.

— Дякую за смачну вечерю і гарну компанію, — додав Алекс, обережно підтримуючи мене за лікоть і допомагаючи накинути пальто.

— Рада була вас бачити, заходьте ще, — відповіла Марина, з тривогою дивлячись мені в очі й намагаючись знайти хоч якусь відповідь.

— Я теж чекатиму на тебе, Сью. Ой, точніше, на вас обох, — промовила Оля, стоячи у дверях вітальні.

Я швидко обійняла маму та Олю. Ми з Алексом вийшли на ґанок. Та пішли прогулятись та перевести подих.