4. Корпоратив.

Я зібралася і поїхала на корпоратив. Як же я не люблю подібні заходи! Вони для мене нудні. І не лише. Зараз зберуться самі “вершки” офісу, щоб усіх обговорити, подивитися, хто як одягнувся, та попліткувати. Буду відчувати себе наче в тераріумі. Не поїхати не можу, бо потрібно показатися перед керівництвом, що я була для галочки в їхньому списку, щоб не придумувати відмовок, чому мене не було.

Я приїхала, коли вже всі зібралися. У залі були майже всі працівники, керівники різних відділів і сам директор, який за традицією вже починав свою святкову промову. Я намагаюся не слухати ці нудні промови, які зазвичай починаються: “Цей рік добігає кінця...”, потім говорять про підсумки року і наприкінці висловлюють свої побажання та вдячність усім за плідну працю. Поки пан Директор це говорить, я думками вже у вечірньому клубі.

Аж тут мене з роздумів перериває Стас. Точніше Стасік. Мамина Бубочка. Стасік, хоч і дивний часом, але він щирий. Працю в технічному відділі.

– Привіт, Сью! Ти гарно виглядаєш, – говорить він, злегка соромлячись.

– А ти, як завжди, по-домашньому одягнений. Тільки кофту змінив.

Стиль Стасіка – це чорні штани та кофти або футболки і круглі окуляри. Щоб ви розуміли: він одягнений у червону кофту із зображенням святково прикрашеної ялинки та оленя. Мене це трохи смішить, але я намагаюся стриматися, щоб не образити його почуттів.

– Так, Сью, ти помітила. Свято ж, треба бути гарним.

– Дай-но вгадаю, мама кофту подарувала?

– Так, Сью. Як ти здогадалася?

– Я просто добре тебе знаю, Стасе. Знаєш, кофта в тебе святкова, тільки не вистачає ще святкових окулярів. Я тобі на Новий рік подарую.

– Добре, що ти нагадала. У мене для тебе є подарунок.

Стас пішов за своїм подарунком. Це в нього така традиція — дарувати на Різдво мені якусь книгу. Сподіваюся, цього разу не буде винятком. За кілька хвилин Стасік повернувся зі своїм подарунком. Простягає мені подарунковий пакет і говорить:

– Тримай. Сподіваюся, тобі сподобається.

Я вже боюся навіть думати про ці книги. А якщо не книга, то що це? У минулих роках були книги про тварин, рослини і трохи гумору (анекдоти). Відмовлятися незручно, тому я й приймаю його подарунки, які зберігаються, як сувеніри. Тому й цього разу беру пакет і дивлюся, що ж там. А там не книга, а шарф. Такого ж стилю, як кофта Стасіка.

– Дякую, Стасе! Ти цього року оригінальний. Чому не книга?

– Я подумав, що шарф тобі потрібніший за книгу.

– Так, ти маєш рацію, шарф саме те! – кажу я Стасіку, а сама вже подумки відправляю його в коробку з книгами. І продовжую нашу розмову. – З мене подарунок на Новий рік, то ж поводься чемно. А зараз я подарую тобі невеличку подяку.

Підходжу до Стасіка і цьомаю його в щічку. Він стоїть трохи ошелешений та окрилений, мабуть, і забув, де перебуває. Хоч би не зомлів. А я прощаюся з ним.

– Бувай, Стасе! У мене справи.

Ідеальний час для втечі, – кажу я собі. Поки всі зайняті розмовами та бенкетом, я швиденько виходжу, викликаю собі таксі та йду до свого кабінету. Залишаю подарунок Стаса. Беру сумочку та пакет із сукнею та шапку Санти, щоб переодягнутися вже на місці. Одягаю теплу куртку та йду на вихід. Де мене вже очікує таксі.