3. День Різдва.

Різдвяний ранок був вихідний. Я, трохи довше, ніж зазвичай, поніжилася в ліжку. Але просто провалятися цілий день я собі дозволити не могла, адже мала справи в першу чергу перед собою.

Піднявшись, я сходила в душ. Після цього ввімкнула улюблену музику та почала готувати сніданок — мій, холостяцький і корисний. Поснідавши, я почала збиратися до спортзалу, де на мене чекало інтенсивне тренування.

А вже після тренування я відправилася на невеличкий шопінг. Мені потрібно було купити гарну сукню для сьогоднішнього різдвяного корпоративу і не тільки. Я пробіглася по декількох магазинах, поки нарешті не знайшла свою ідеальну сукню — витончену,червону.

По обіді я зустрілася в кафе з моїми подружками, з якими вже давно не бачилась. Ми так робимо кожного разу у день Різдва. Це в нас така традиція. Хоча зараз не всі можуть бути присутніми на нашому дівочому зібранні. Світлана та Олена одружилися зі своїми обранцями, їхні сім’ї поповнилися маленькими дітьми, тож у них тепер геть інші турботи. А скоро в нашому різдвяному клубі стане іще менше. Катя та Ріта вже заручені зі своїми чоловіками. А Оля та Аня іще зустрічаються зі своїми хлопцями.

Я прийшла до кафе, коли вже усі дівчата були присутні. Я навіть цьому зраділа. Підійшла до столика, де вони мене очікували.

— Привіт, дівчата! Давно не бачилися. Рада вас бачити! — сказала я.

— Привіт, Сью! — привіталися вони всі по черзі.

Я підійшла, поцілувала їх у щічку та обняла. Сіла за столик, де було вільне місце, та продовжила розмову. Перед цим замовила собі лате та круасан із шоколадом. Через 10 хвилин мені принесли моє замовлення.

— Як ваші справи? У кого що нового?

Першою відповіла Катя:

— Все добре, багато клопотів. Готуємось до весілля.

Далі розмову підхопила Ріта:

— Ой, не говори! Та ж сама метушня, тільки іще не можемо визначитися, куди поїдемо у медовий місяць. А так все гуд.

— Добре, що нас це очікує не так швидко, як вас, дівчата, — відповіла їм Аня.

— Я теж поки що радію, що не потрібно займатися всіма цими весільними клопотами, — продовжила Оля.

— А мені краще за вас усіх. Я вільна і незалежна від цього всього. Бути холостячкою не так вже й погано.

— Сью, а як же сім’я? Ти ж завжди про неї говорила! — з подивом запитала Катя.

— А що сім’я? Я не готова до неї. Мені подобається жити легким, безтурботним життям. Я кайфую від своєї свободи.

— Кожному своє. Я вже готова до сім’ї, — відповіла Ріта.

— Колись і ти, Сью, захочеш мати свою сім’ю. Коли зустрінеш того самого, — впевнено сказала Аня.

— Сподіваюсь, що це буде не скоро. Я рада за вас, Ріта і Катя, — відповіла я, роблячи ковток кави. Відкусила шматок круасана і їла, поки дівчата обговорювали свою буденність.

А потім настала черга до нашої новорічної традиції. Ми кожного Різдва крутили пляшечку. Біля тієї, кого вона зупинялась, ми одягали новорічну шапку Санти. Це означало, що та дівчина зустріне після Різдва протягом року того самого. Так, в принципі, і було у дівчат. Оскільки усі вже були з парами і залишилася одна я, скажімо так, на десерт, то цього разу крутити пляшечку не потрібно — і так все зрозуміло.

Аня бере і одягає шапку на мене, адже минулого Різдва вибір припав на неї, і цілий рік ця шапка була в неї.

— Дякую, дівчата, що знайшли змогу зібратися сьогодні. Шапка Санти — це те, чого мені не вистачало до мого різдвяного образу, — з легкою іронією промовляю я, хоча десь у глибині душі відчуваю приємне хвилювання.

Ще трохи поспілкувавшись, ми розходимось та прощаємось, бо в усіх сьогодні є ще свої справи. Усі вони поїдуть до своїх родин чи до родин обранців зустрічати Різдво. А я піду збиратись на нудний робочий різдвяний корпоратив, а потім втечу з цієї нудьги в нічний клуб, де по-справжньому повеселюся від душі. Я вже вся в передчутті.