Розділ 12. Дім як з журналу

Ми нарешті в’їхали в житловий район з маєтками. Будинок Крісті одразу задавив масштабом: величезний, білий, з колонами й ідеальним газоном, що мав такий вигляд, ніби його стригли манікюрними ножицями. Басейн виблискував блакиттю, навколо нього були розставлені шезлонги й парасольки, усе виглядало як у дорогому готелі.

– Ласкаво просимо до нашого скромного куточка, – Крісті штовхнула ковану хвіртку.

“Скромний куточок” за площею легко вмістив би половину мого університетського кампусу.

– Мамо! Ми приїхали! – голос Крісті рознісся порожньою територією.

Із-за скляних дверей вийшла старша копія Крісті, з таким самим вузьким підборіддям, та завченою привітною мімікою.

– Любі мої! – місіс Харрісон розкинула руки, ніби збиралася обійняти одразу всю нашу зграйку.

Вона підійшла до Брайана й завчено торкнулася своєю щокою спочатку його лівої вилиці, потім правої, навіть не зіпсувавши помаду.

– Надзвичайно радий знову бачити вас, місіс Харрісон, – Брайан схилив голову, розтягнувши губи в такій правильній посмішці, що з нього можна було ліпити передвиборчий плакат.

Господарка дому перевела погляд на мене.

– А це Сандра. Вона вивчає літературу в Гарварді, – представила мене Крісті з інтонацією, якою зазвичай презентують приблудне кошеня.

– О, як цікаво, – куточки губ місіс Харрісон ледь помітно сіпнулися, демонструючи ввічливість, за якою стояла абсолютна байдужість.

Обід пройшов у їдальні, що була більшою за мою квартиру. Місіс Харрісон нагодувала нас стейками, що танули в роті, салатами з інгредієнтів, назви яких я навіть вимовити не могла, і десертом, що мав вигляд витвору мистецтва. Розмова крутилася навколо планів Крісті на кар'єру, успіхів Брайана в університеті і того, яку чудову пару вони складають.

– Ви так довго тримаєтеся разом, – місіс Харрісон склала долоні під підборіддям. – Зараз рідко зустрінеш таку стабільність.

Проковтнувши шматок, я мовчки подивилася на Брайана. Стабільність. 

– Ваш тенісний корт відкритий? – Барт відсунув свою порожню тарілку.

– Абсолютно, – господиня піднялася з-за столу. – Крісті, візьми гостям рушники та сонцезахисний спрей.

– Ми розберемося, – Крісті відмахнулася від опіки матері.

– Я залишаю вас, їду на благодійний збір, – місіс Харрісон провела рукою по ідеально випрасуваній спідниці. – Дім у вашому розпорядженні до вечора. Постарайтеся не рознести вітальню.

– Ну що, – потер руки Барт, коли мама Крісті вийшла, – хто готовий отримати по сідницях у тенісі?

Брайан перевів погляд на мене. Барт продовжив:

– До речі, Сандро! Ти виглядаєш як професійна тенісистка.

– Випадковий збіг, – зніяковіло відповіла я.

– А ми підемо прогуляємося парком, – повідомили Джейсон і Емілі, узявшись за руки. – Теніс – не наш вид спорту.

– Закохані голуб'ята, – пирхнула Елліс. – Ну і йдіть воркувати.

– Тоді граємо вчотирьох, – оголосила Крісті. – Хлопці проти дівчат! А я буду суддею.

– Серйозно? – перепитав Брайан. – Ти не хочеш грати?

– Я граю майже щодня, хочу спробувати нову роль. Стежитиму, щоб ви не шахраювали.

– Чудово! – Барт удав, що вже взяв ракетку, і зробив кілька повітряних ударів. – Брайане, готовий розгромити цих красунь?

– Спробуйте не виплюнути легені на другому сеті, – Елліс вийшла з-за столу першою.

Покриття корту не мало жодної потертості. Я не тримала ракетку в руках вже два роки, проте пальці самі правильно лягли на руків'я, Крісті сіла під навісом, закинувши ногу на ногу, і відкрутила кришку на пляшці з водою.

– Подача Брайана! – гукнула вона з тіні.

Брайан подавав першим, він грав агресивно, потужно, кожен його удар був точним і жорстким. Барт намагався не відставати, але було видно, що він радше ентузіаст, ніж гравець. А ми з Елліс... ми грали як команда, що знає одне одного багато років – вона брала дальні удари, я перекривала передню лінію.

– Сильно! – Брайан насилу відбив мій м'яч, збивши дихання.

– Стараюсь, – я перекинула ракетку в іншу руку.

Він опустив ракетку, дивився прямо на мене рівно стільки часу, щоб це перестало бути просто грою.

– Поверніться в реальність! – долетів голос Крісті.

Темп пришвидшився, тканина моєї сукні липла до спини, кросівки скрипіли по гумовому покриттю. Барт усе частіше пропускав подачі, відволікаючись на мій поділ, який підлітав при стрибках. Увага хлопців липла до моєї шкіри разом із вологою від спеки, і мені вперше за ці дні не хотілося ховатися.

– П'ять-чотири на нашу користь! – Крісті помахала рукою з вишки. – Матч-пойнт для світлої форми!

Вона вказала на мене, і навіть з цієї пластикової суддівської конструкції мала такий вигляд, ніби позувала для спортивного журналу.

Брайан вийшов на лінію для вирішальної подачі і, не зводячи з мене очей, підкинув м'яч високо над головою. М'яч пролетів над сіткою розмитою жовтою плямою, що я ледь встигла дотягнутися. Ракетка з глухим звуком прийняла удар, змінивши траєкторію так далеко на задню лінію, що Брайан навіть не рухнувся з місця.

– Єс! – Елліс високо підстрибнула на гумовому покритті. – Перемога!

Брайан залишився на протилежному боці. Опустивши ракетку, він повільно заплескав у долоні, не ховаючи відвертого вдоволеного виразу.

– Вражає, – сказав він, і в його голосі було щось, що змусило мене почервоніти до коренів волосся.

– Ти піддався, – пробурмотіла я, знаючи, що це правда, хоча всередині все співало від гордості.

Крісті вже стояла біля сітки з увімкненою камерою телефона, наводячи об'єктив по черзі на кожного, її голос долинав ніби крізь товщу води. Пульс гупав у скронях, поки ми перетинали територію, увага Брайана тягнулася за мною липким шлейфом, не даючи розслабити спину.

Крісті заблокувала екран і порівнялася з нами.

– Так, командо! Плани змінюються, – вона вказала в бік води. – Там уже накрили закуски, а ввечері запустимо проєктор у вітальні.