5.2

Макс прийшов до класу якраз тоді, коли в нас із Брайаном усе було в статусі «складно». І я відразу йому сподобалася, бо це було інерцією від мого минулого статусу дівчини місцевої зірки. Інші постійно намагалися зайняти вільне місце, проте Макс діяв максимально обережно, старанно тримався в зоні безпечної дружби, плануючи перечекати цей період. Очевидно, зараз його ліміт терпіння вичерпався.

Коли я перевелася, вони з Брайаном примудрилися зблизитися. Навіть тепер, через кілька років після нашого вступу до університетів і мого повернення в це місто, Макс продовжував з ним спілкуватися. 

Макс відійшов на пару кроків, і я нарешті змогла вдихнути на повні груди. У такі моменти особливо помічала, наскільки він схожий на Брайана, та сама висота, ті самі широкі плечі, ніби генетики спеціально створили дві версії одного архетипу «Ідеальний Хлопець». Але якщо Брайан був втіленням усього темного і пекучого, то Макс був його протилежністю: світловолосий, з блакитними очима кольору безхмарного літнього неба, він видавався скандинавським богом, закинутим в американське місто.

Він був на голову вищим за мене, факт, що ставав особливо помітним, коли він, як зараз, нависав наді мною, ніби намагаючись затулити собою весь світ, і його широкі плечі могли б служити чудовим місцем, щоб покласти голову, якби наші стосунки розвивалися бодай трошки романтично.

Макс прихилився до стіни мого багатоквартирного будинку, біля якого ми стояли, засунувши руки в кишені джинсів.

– До речі, – вимовив він з удаваною байдужістю, яку видавала напружена лінія його щелепи, – Брайан приїхав до міста. До Крісті.

Шматок чогось невидимого всередині мене відвалився й упав у бездонну прірву, звично помахавши мені рукою.

– А, – я перевела погляд на його кросівки. – Клас.

Я чудово знала про існування цієї дівчини. Слово «давно» ідеально маскувало той факт, що я методично вираховувала місяці з моменту появи їхнього першого спільного фото.

Після мого від'їзду Брайан випав зі шкільного життя на цілий рік. Інформація доходила до мене уривками через знайомих, постійно гублячись у чужих вигадках. Що б там не сталося, воно тримало його подалі від уроків дванадцять місяців. А після повернення він просто обрав дівчину з паралелі, і вони були разом уже чотири роки, що є максимально довгий термін для нашого віку.

Я ніколи не бачила Крісті наживо, але зібраного анамнезу вистачало. Брюнетка з ідеальною архітектурою обличчя та очима, які об'єктивно були яскравішими за мої, вона вивчала архітектуру, грала на віолончелі і тягала додому тварин із притулків. Цей список бездоганних якостей викликав лише стійку нудоту.

Після переїзду він періодично приїжджав до неї. І зараз він знову перебував десь у межах цього ж міста, заходив у ті самі кав'ярні, що я, ходив тими самими тротуарами.

– Цього разу вони їдуть з нами на природу. – Макс уважно фіксував кожну зміну моєї міміки. – Я, Джейсон, Емілі. На озеро Ехо. Там зараз непогано.

Моє серце виконало акробатичний трюк невимовної краси, я навіть злякалася, що воно випадково вирветься назовні і я залишуся зовсім без нього.

– Ти могла б поїхати з нами, – спокійно запропонував Макс, ніби не запрошував мене в епіцентр емоційної катастрофи.

– Звучить весело, – збрехала я, радіючи, що моїм носом не починає керувати Піноккіїв синдром, інакше він уже пробив би стіну навпроти.

– То ти за?

– Ні, – я знову вирішила втекти, хоча всередині все благало про зворотне.

– Чому? Ми могли б спати разом під зорями. Потім пішли б у намет. Тільки уяви, ти і я…

Я засміялася майже істерично.