Розділ 10 Денис

Разом із водою з мене стікали останні краплі втоми, що накопичилася за довгий робочий день. Я витерся великим махровим рушником і вийшов з душу. Найбільше мені хотілося зараз плюхнутися в улюблене шкіряне крісло перед телевізором, відкрити пляшечку темного пива і прочитати місцеву газету від кірки до кірки, не думаючи про накопичені проблеми. А проблем було чимало. Якщо найближчим часом не пройдуть рясні дощі, то врожай пшениці знову буде мізерним, трава на пасовищах вигорить під нещадним сонцем і більше половини поголів'я стада доведеться відправити під ніж завчасно. А це означає, що вже другий рік поспіль ферма зазнає збитків. Не те щоб це сильно позначилося на моєму бізнесі, але, зрештою, я займаюся цим заради грошей, а не з любові до сільського господарства.

З цими невеселими думками я скинув мокрий рушник на підлогу і вдягнув чисті джинси та майку. Якщо вже говорити про кохання, чи то любов до сільського господарства, життя, жінки... та до чого завгодно, то цей емоційний стан не надто вражав мене. Я вважав за краще контролювати ситуацію, а кохання не піддавалося здоровому глузду і, вже тим більше, контролю. Взяти, наприклад, мою рідну сестру. Уся сім'я збилася з рахунку, намагаючись пригадати, який раз вона заміжня. Та й батьки не особливо любили одне одного. А бабуся з дідусем розлучилися, проживши разом не більше двох років. Взагалі, всі ці розлучення, шлюби, сходження-розбіжності ніяк не вписувалися в картину мого світу. Я любив проводити час на самоті. Я любив свободу. Та й дівчата мені швидко набридали.

Все ще вдаючись до дивних міркувань про природу кохання, я вийшов зі спальні і попрямував у вітальню.

На екрані величезного телевізора миготіли якісь мексиканські фізіономії, а в моєму улюбленому кріслі сиділа няня, поклавши ноги на стіл. Одягнена вона була вельми по-домашньому: топік і шорти. На підлозі було розстелено банний рушник, на якому пліч-о-пліч лежали Марк і цей чортів кіт. Коли я увійшов до кімнати, Лана схопилася з крісла і втупилася на мене величезними сірими очима. Якого біса вона робить у моїй вітальні? У моєму улюбленому кріслі?

- Сподіваюся, ви не проти? - запитала дівчина, пересідаючи на диван і знову задираючи ноги на стіл. Під очима в няні було видно темні кола.

Не проти? Та мені огидно все це. Бачити біля себе жінку з немовлям, які весь час плутаються в мене під ногами, змушуючи мене відчувати дискомфорт у власному домі... Чому я маю це терпіти? Особливо мене виводила з себе ця жінка. Я ніяк не міг визначитися у своїх почуттях до неї. Мене дратував той папір, що вона змусила мене підписати, але очі Лани  зводили мене з розуму не менше, ніж її волосся. Я прекрасно розумів, що хочу її, але так само усвідомлював наслідки, до яких це може призвести.

- Малюк, як і раніше, будить вас щоночі? - запитав, перериваючи тривалу паузу.

Я простягнув хлопцеві палець, і той вхопився за нього, весело дивлячись на великого доброго дядька.

- Так, - відповіла Лана, - але це не страшно. Він чудова дитина, коли в нього нічого не болить.

Я підняв малюка на руки і з любов'ю подивився на крихітку. Потім брови самі собою насупилися, і я поспішно опустив малюка. Що це зі мною? Що за телячі ніжності з чужою дитиною?

- Якщо хочете, я куплю телевізор вам у кімнату.

- Та ні, що ви, у цьому немає потреби. Мені й тут непогано.

Зате мені погано! Я ледь не прокричав це, але вчасно схаменувся. Диявол, тепер доведеться терпіти їх тут щовечора.

- Так? Ну гаразд. Не хочете попкорну?

Пару секунд Дана здивовано дивилася на мене.

- Попкорн, хм... Звучить заманливо, але, мабуть, я сама принесу його. Ви, мабуть, втомилися після важкого дня.

- Гадаю, ви не менше втомилися від Марка, - заперечив я, посміхаючись, - принаймні, мене він вимотував до нуля.

Дівчина пройшла повз мене до бару, і я автоматично зауважив, що її волосся розпущене і ще вологе, наче вона нещодавно мила його. А миттю пізніше до мене долетів легкий аромат шампуню. У голові поза моєю волею виник образ Лани у ванній. Злякавшись власних думок, я до болю у скронях стиснув щелепи.

Перш ніж дівчина повернулася, я встиг прийти до тями, комфортно влаштувавшись у кріслі з пультом у руках. Перемикання каналів дещо заспокоїло мене.

- Я захопила ще чаю з льодом... - Якимось немислимим чином, доступним тільки жінкам, вона утримувала коробку з попкорном на згині ліктя, несучи в кожній руці по склянці з чаєм. - Там ще залишилося трохи сиру, якщо хочете.

Нічого я не хотів. Утім, якби вона пішла звідси, прихопивши з собою Марка, це було б непогано. Аж надто по-сімейному все це виглядало.

- А Кок не заперечує, що ви без дозволу шарите в його кухні?

- Звісно ні, він такий лапочка.

- По-моєму ми з вами говоримо про різних людей. Той, якого я маю на увазі, кілька разів викидав мене з власного будинку за те, що я залишав брудні сліди в його кухні.

- У тому-то вся й різниця, я завжди прибираю за собою.

- Ви хочете сказати, що я нечупара?

Її очі стривожено подивилися на мене, чи не образився я? Я, правильно витлумачивши її погляд, вирішив виправити становище і звести все до жарту. Нахилившись, я підняв з підлоги попкорн, що впав.

- Бачите, не такий уже я нечупаразит.

Лана полегшено посміхнулася.

- Ви такий кумедний.

Я почувався досить нерозумно. Для мене все це виглядало не дуже кумедно. Я говорив зверхньо з багатьма жінками, зокрема і з вищого світу, а зараз якась няня розмовляла зі мною по-товариськи, немов ми разом навчалися в школі. З іншого боку, в моїй душі це не викликало негативних емоцій, скоріше навпаки.

Злякавшись свого стану, я вискочив із кімнати, але невдовзі повернувся з шахівницею.

- Лано, ви любите настільні ігри?

- Чесно кажучи, я не сильна в шахах, але із задоволенням складу вам компанію. Ось тільки зміню малюкові памперс.

Через кілька хвилин Лана приєдналася до мене за кавовим столиком, де я уже розставив фігури. Через десять хвилин я зрозумів, що дівчина лукавила, кажучи, що погано грає. Принаймні, зі мною вона була явно на одному рівні.