Глава 7

По обіді Євген вилежувався у ліжку, гадаючи, якби швидше вбити ненависний вільний час, що тягнувся, мовби липка пожвакана зо дві години жуйка. Книгу, що взяв зі собою, він так і не дочитав, говорити по телефону настрою не мав, а до тренажерів сьогодні його і поготів не тягло. При згадці про спортивний інвентар, чоловік піднявся і впритул підійшов до стіни. Приставив вухо до холодного, вкритого блідою фарбою гіпсокартону, і прислухався. Тихо, ніби у склепі.

«Може заглянути туди? Певне, він уже при тямі, бо якби віддавав Богу душу, то забрали б до реанімації. Але чого пхатися? Думаєш, людина зрадіє відвідувачам, перебуваючи між життям та смертю? А раптом і зрадіє? Навряд чи йому самому там зараз відрадно! Ну нехай і так, проте до чого тут ти?» Євген вагався, то прямуючи до виходу, то повертаючи назад. І, ніби долаючи його сумніви, за якусь хвилю у сусідній палаті хтось ключем відімкнув двері і гучно увійшов до приміщення. Майже відразу почулося характерне шарудіння і легкий стукіт, який виникає, коли переставляють невеликі речі. «Певно, прибиральниця, їй має бути байдуже, хто та що, лиш би по помитій підлозі не човгалися!» - вирішив таки здійснити ризиковану вилазку Євгеній.

Затамувавши подих, чоловік виринув із кімнати, на ходу відзначивши, що коридор безлюдний (тихий час, як не як) і втиснувся у напіввідкриті двері палати № «24». Він був правий, тут порядкувала заклопотана вчорашнім стихійним безладом санітарка, яка кинула на нього сердитий погляд:

- Вам чого? Ви з якої палати? Дочекайтеся своєї черги, бачите, який тут рейвах вчинили!

- Та я так, провідати, - кивнув Євген на нерухоме тіло, що беззвучно лежало на лікарняному ліжку біля віддаленої стіни.

- Ааа, - протяжливо мовила жінка і собі зиркаючи в ту сторону, - ну добре, тільки недовго, після прибирання я маю замкнути палату, розпорядження самої директорки!

Євген кивнув і з острахом рушив до нещасного, сам не знаючи, що йому зараз казатиме. «Напевне він спить, адже ніяк не відреагував на нашу розмову» - міркував, підходячи ближче. Та за мить побачив, що чоловік не спить, а немигаючими очима дивиться кудись у безвість, туди, куди людське око й досягнути не може за земного життя. Наблизившись майже впритул, актор побачив худе земляного відтінку обличчя, рідке безколірне волосся, і вловив ледь чутне хрипіння, що судомно виривалося зсередини. «Чи він розуміє де знаходиться і хто його оточує? І чи пам’ятає взагалі, хто він такий?»

- Привіт, - бовкнув чоловік, дивлячись в пусті очі, - я Жека, живу поруч, - махнув рукою до стіни (а де ж тобі ще жити, раз стовбичиш тут), - от зайшов привітатися… ми ж сусіди.

Євгену здалося, що порожні очі повільно кліпнули, а обличчя звело незначною судомою. Можливо, навіть і цей порух потребував неабияких зусиль зі сторони колишнього спортсмена, тому Євген вирішив продовжити, сподіваючись, що цим хоч якось його підтримає:

-  Тут зараз непогано в цілому, і медсестрички гарненькі є, - підморгнув змовницьки, хоч і розумів, що нещасний його не бачить, - ти відходь, поговоримо, - ледь не ляпнув «про колишні славетні часи», та вчасно спохватився, прикусивши язика!

- Ви б краще пізніше зайшли, - втрутилася прибиральниця, що вже очікувала на Євгенія біля дверей, безшумно повиносивши за двері своє начиння, - самі бачите, співрозмовник з нього зараз нікудишній.

- Я згодом зайду, - пообіцяв чоловік, все ще звертаючись до порожній нерухомих зіниць, і не озираючись, подався до себе, на ходу подякувавши санітарці за те, що пішла йому назустріч.

Того дня Оксана приїхала до клініки завчасно, маючи намір внести певні корективи стосовно реабілітації своїх пацієнтів. Дорогою довелося заглянути до Аліни Анатоліївни, оскільки двері до її кабінету виявилися відчиненими, то промайнути непоміченою жінка просто не могла:

- Доброго дня! – стримано привіталася, зупинившись біля директорки.

- Якби ж доброго, - сухо мовила очільниця, звівши невдоволений погляд колючих очей, - зайдіть-но на хвилинку.

Оксана слухняно зайшла до приміщення, автоматично прикривши за собою двері.

- Тут в одного з ваших нових пацієнтів стався незначний нервовий зрив, - сухо чеканила, перейшовши одразу до справи, Аліна, - в Литвиненка, після того як він випадково побачив наркозалежного в коматозному стані. Можливо саме через це він виявив бажання частіше з вами зустрічатися. Розумію, що викладання забирає у вас багато часу, однак я збільшила тривалість ваших сеансів з 40 до 90 хвилин, за рахунок вашого вільного часу, звісно. Але не переймайтеся, це відобразиться і на вашій платні. Я особисто зацікавлена в його одужанні, так що ви вже постарайтеся, Оксано Петрівно, приведіть його до тями якнайшвидше – він одна із тих золотих рибок, які здійснюють бажання!

«Про які такі бажання вона торочить? Має на увазі чималенькі кошти, які він щедрою рукою викладає за своє лікування, чи можливо щось інше, більш інтимне, он як очі засвітилися?» - не могла взяти втямки Ксеня, та вголос відказала:

- Звісно, зроблю все можливе, то я піду? Він за розкладом у мене сьогодні перший.

- Так, йдіть, - звела тонкі підведені бровенята Аліна, - чекаю результату!

«Аякже! Швидше чергового грошового переказу! Та хай там що, робота є робота, і кому як не тобі повертати до норми виведену з рівноваги нервову систему!»

Євген в свою чергу прийшов на психотерапевтичну консультацію ще за 15 хвилин до її початку. Двері виявилися замкненими, тому він присів на один із стільців, що стояли обабіч стіни, очікуючи приходу лікарки. Водив байдужими очима по кольорових плакатах, якими рясно пообвішували лікарняні стіни, і гадав, чи хто коли прочитав з них хоч слово, навіть аби скоротати час. Потім полистав органайзера, що прихопив з собою, ще раз перечитавши власні записи щодо досягнення поставлених цілей. «Згодиться!» - вирішив сам для себе і поставив записника до кишені.   

Почувши приглушений стукіт каблучків об килим, повернув голову до джерела звуку. До нього, посміхаючись, наближалася доладна харизматична жінка, принади якої ефектно підкреслювала брунатна сукня до колін. «А їй личить і взагалі, навіщо вона обрала цю невдячну роботу з психами, з такою виразною зовнішністю могла б досягти успіху і в більш прибутковій професії» - дивувався чоловік.