Глава 1

Несіть тягарі один одного, і так виконуйте закон Христа.

Послання св. апостола Павла до галатів, глава 6

Крапля тягучої рідини поволі набухала, важніла і раптово обривалася вниз, стікаючи блідою силіконовою трубкою інфузійної системи. А тим часом наступна крапля нетерпляче набирала необхідної форми, щоб зірватися слідом, намагаючи наздогнати свою попередницю. Молодий чоловік байдуже спостерігав запаленими очима за цією гонитвою ліків, які щедро вливали в нього в елітній приватній клініці для алкозалежних. Було щось гіпнотичне в цьому одноманітному процесі, але спокою та умиротворення пасивне споглядання молодику не приносило. Навпаки, йому хотілося повисмикувати набридливі змієподібні трубки та хоч якось розгойдати гнітючу липку тишу, що, здавалося, ховала його заживо в цьому чепурному та огидливо стерильному місці.

Євгену геть не хотілося згадувати події декількох останніх місяців. Та й чи міг він їх пригадати? Гучні вечірки, незрозуміло чиї корпоративи, якісь розмиті обличчя під час спонтанних зустрічей, щедро присмачених гламурними довгоногими дівицями та ріками гірко-солодкого спиртного зілля. Весь цей сумбур хаотично змішався  у невизначених пропорціях, отруюючи його існування та притуплюючи всі людські відчуття. Похмілля не встигало догнати його втомлений мозок і тіло, адже темп веселощів невпинно наростав, затягуючи його все глибше на дно. Давні друзі якось непомітно віддалилися (чи це він сам відштовхнув їх від себе), знайомі агенти махнули на нього рукою, переключившись на нових перспективних акторів, а Євген повільно сповзав у прірву, черпаючи примарне мазохістське задоволення від свого самознищення. І невідомо, скільки б ще такого трешу витримав його виснажений організм, якби не декілька доленосних подій, вервечка яких розпочалася із спричиненого ним ДДП.

Як не дивно, Євген добре пам’ятає той дощовий вечір. Він саме їхав з одного нічного клубу до іншого. Настрою не було, оскільки при вході до розважального закладу він наштовхнувся на свою колишню пасію, яка, скривившись, зміряла його зневажливо холодними блакитними очима, показово тулячись до чергового широкоплечого благодійника.

«От ница курво, лише помагай перед носом пачкою зелені, і вона вже готова ноги цілувати будь-якому чуваку! А ще якось було мені тринділа, що кохання не купити! Та як тільки з’явилися проблеми, ця хвойда розвела своїми холеними руками і заявила, що у вас, виявляється, мало спільного, тому вона від тебе йде! Та й що може бути спільного у нормального чоловіка з тупою силіконовою лялькою? Це у нормального, щоб ти розумів, а ти сам яким був? Чи, може, зараз є, не то оклигуючи, не то доходячи на цих ідеально білих простирадлах?» - злостиво усміхаючись, переключився Євген на себе сьогоднішнього, адже з самого початку, не признаючись у цьому навіть собі, усвідомлював приреченість тепер уже колишніх штучних стосунків.

І дійсно, поки в Євгенія були головні ролі спочатку в одному серіалі, згодом в іншому, справи йшли чудово – він не знав відбою ні від режисерів, ні від фанаток. Майже весь час він проводив на знімальному майданчику або в заміському, нещодавно придбаному, будинку, вивчаючи тексти для своїх ролей. Грошей він не рахував, цим займався його давній друг і по сумісництву ще й агент - Анрюха. Та витрачати зароблене Євген не мав коли, шалений темп успішного акторського життя залишав обмаль часу для розваг. І ось під час зйомок останнього зі своїх серіалів, Євген зустрів її, Альбіну, що саме чатувала на чергову довірливу жертву. І він попався, повівшись на симпатичне тюнінговане личко та манірні гримаски досвідченої спокусниці. Правда, з нею було прісно і не цікаво, зате не соромно показатися на людях, позуючи на блискавично принадні спалахи фотооб’єктивів.

Скільки це вона сотала з нього сили та фінанси? Пів року чи навіть більше? Часові межі якось розпливлися, змішуючи події власного особистого життя та перипетії зіграних ним героїв. Євген лише пам’ятає, як відчайдушно вона поспішала звалити, як тільки його справи погіршилися. І, здавалося, в чому причина такого занепаду? Остання його робота, де він успішно постав перед глядачем в образі романтичного мачо, мала б відкрити для нього всі двері та гарантувати наступні бажані ролі. Та чомусь саме після приголомшливого тріумфу доля вирішила відвернути від нього своє примхливе обличчя. Нових пропозицій від режисерів не поступало, все рідше його запрошували на різні телепередачі та інтерв’ю, і навіть Андрюха, горе-агент, і той десь злиняв в тенетах шоубізу, млямлячи щось на кшталт «Братан, це нормально, ну типу затишшя після бомбезного прориву. Поки відпочить, протринькай бабки, звози свою Альбіну кудись на моря – відтягнись, коротше, поки маєш вільний час!»

Що ж, він таки відтягнувся, що ледь не загнувся. Добре, що того пам’ятного вечора, спересердя гнавши авто мокрими міськими вулицями, залетів на обочину, нікого не зачепивши. Інакше, всотував би гіркі пілюлі не в цій стерильній богадільні, а в якомусь клопівнику в Лук’янівському СІЗО. Хоча, якщо начистоту, Євген не відразу покаявся, розтрощивши тоді не лише бампер авто, а й свого впертого лоба. Після інциденту були ще гулянки, бійки, розбірки з поліцією, і плаксиві мамині вмовляння зупинитися і пожити трохи в них на периферії. Та це вже точно був би край всьому! Пригадує уривками свою промову перед стурбованими його поведінкою батьками:

«Серйозно? Відмовитися від пульсуючого київського життя заради скніння в совдепових хащах забутого Богом містечка? Це ніби на ходу вискочити зі швидкісного потягу, що саме проїжджає захаращені нетрі! Він радше накладе на себе руки, ніж добровільно туди повернеться, але обіцяє матері вгамуватися, принаймні спробувати це зробити». І він справді намагався, щоправда, вистачило його ненадовго – наступний уїк-енд і Євгену знову знесло дах на черговій безглуздій пиятиці.

Але якось прокинувшись вранці після останньої (як виявилося) вечірки, мутними від недосипу і алкоголю очима побачив себе ніби зі сторони – у верхньому одязі, пожмаканого, розпростертого на нерозстеленому ліжку, від якого гидко тхнуло тлінню і перегаром. Ні! Він так більше не хоче! Просто не може! Куди вже гірше – його зараз знудить, і не від кількості випитого, а від нього самого, від того, ким він став, на що перетворився. А що далі? Наркотики і суїцид? Та заради чого?