Глава 1

Глава 1.

Дитячий страх. Він не такий, як дорослий. У нього більші очі і сильні загребущі руки. Він пронизує кожну клітинку маленького дитячого тільця, холодить кров і змушує ховатися у теплій затишній шафі, де все таке знайоме і безпечне. Дитячий страх – це суміш тривоги і безвиході від того, що ти не можеш зрозуміти стільки дорослих речей і зовсім безсильний у цьому великому світі.

Був глибокий вечір. На дворі вирувала гроза, ламаючи стару черешню під домом. Грім тарабанив по шибках, від постійних блискавок було світло, наче вдень. У маленьке віконечко вдивлялися маленькі зелені оченятка, виглядаючи маму. Ні! Маленька дівчинка не сховалася цього разу у шафу. Їй здавалося, якщо вона не буде дивитися у вікно, то мама більше не прийде. Вона подумки просила Господа, щоб захистив маму від бурі і вказав їй дорогу додому. Вона тихенько схлипувала, але жодна сльозинка не впала із ясних очей. Їй здавалося, що маленьке серденько розбивається  вдрузки від того, що десь там її мама. Вона залишила її одну–однісіньку на білому світі. Чому ж її досі нема? Невже те маленьке віконечко на кухні стане для цієї маленької дівчинки справжнім вікном у доросле життя? Вона притиснула ліхтарик так сильно до вікна, як тільки могла. Можливо, мама заблукала, можливо, вона не бачить дороги додому?

В дверях повернувся ключ. Всі тривоги пішли разом із тією грозою за вікном. Мама була вдома. Все знову стало по-дитячому знайомим і простим.

– Мама, а де ти була так довго? – запитала Дана тремтячим голосом. Її очі були повні сліз, але вона з дитячою наївністю намагалась їх приховати. – Я тебе цілий вечір виглядаю у віконечко.

– У мене були дуже важливі справи, доню. Тепер все буде гаразд. – Ольга підхопила доньку на руки і міцно притиснула до себе.

– Мамочка, а звідки у тебе кров на лобику? Ти поранилась? – маленька ручка заходилась витирати мамине чоло.

– Це проста подряпинка, не хвилюйся, моя люба.

– То помий її тією водичкою із великої банки. Вона зникне на ранок.

– Я помию... помию. Шкода, що та водичка втратила свою силу. – Ольга не відпускала доньку із рук, обіймала і цілувала так, наче бачить її останній раз. – Нічого, у нас є зеленка і йод. Ще у нас є світле майбутнє і щасливе довге життя без усякої нечисті.

– Мамочка, а що таке "нечисть"?

– Не бери до уваги, доню. Надіюсь, що ти ніколи не дізнаєшся про поганих людей... Потрібно спатоньки лягати, адже завтра у тебе День народження. Іменинниці не гоже засинати перед гостями. – Ольга швидко набрала у ванну гарячої води із запашною пінкою і посадила туди доньку. – Зараз покупаємо тебе і заплетемо дрібненько косу, зранку будеш кучерявою, мов маленький ангелочок.

Поки донька весело бавилась піною, Ольга поспішно змивала кров із чола. Потім зняла кофтину і заходилась обробляти рану на плечі. Сьогодні їй добряче дісталося. Вона сьогодні врятувала життя своїй донечці, сьогодні вона зібрала усю магію із ковена і поставила захист від найлютішої істоти на планеті, котра мріяла поселитися у маленькому тільці. Тепер, коли вона використала усю магію, вони заживуть так, як раніше. Нічого не завадить їхньому щастю. Сьогодні найважливіша битва була виграна. Вона встигла...

– Мамочка, а ти розкажеш мені казочку?

– Звісно, розповім, донечко. Яку тобі? Знову про Дарусю-бджілку? – вкладаючи доньку у ліжко, Ольга взяла із полиці товсту книгу із казками.

– Не хочу казочок із цієї книжечки! Вони мені вже набридли. Розкажи мені якусь нову.

– Гаразд, слухай. Ця казочка одного разу зможе відповісти на всі твої питання. Я розповім тобі її лише один раз, тому слухай уважно. – Ольга поклала книгу назад на поличку і міцно притисла доньку до себе. – Далеко-далеко у Всесвіті жив Творець. Любов'ю і добром було сповнене його серце, думки були чистими і світлими. Все, до чого він торкався, оживало, сповнювалось теплом та енергією. Одного разу він знайшов дивну кулю із мерехтливими вогниками, і приніс її у свій дім. Довго він не міг знайти їй місця у себе в оселі, перекладав із полиці на полицю, пильно розглядав. Одного разу куля випала із його рук і розбилась. Мільярди вогників злетіли вгору і засяяли. З кожною миттю їх ставало все більше і більше, вони збивалися в групи, крутилися, змінювались в розмірах. Це було схоже на диво. Творець милувався їх красою, вдивлявся у кожну із них. Тоді він відкрив у собі здібність бачити їх всі разом і кожну окремо. Радість і подив огортали його серце від цієї краси.

Коли розглядав це дивне дійство, Творець побачив серед зірок надзвичайно красивий блакитний м'ячик. Довгий час він милувався ним, поки не торкнувся до нього своєю рукою. Цей м'ячик сповнився тепла і почав збільшуватися в розмірах. Тоді у голові Творця виникла ідея. Він захотів створити по своїй подобі життя і помістити його на той блакитний м'ячик. Він глянув на свою матір і створив істоту, дуже схожу на неї. Ця істота поселилась на голубій планеті, котру потім вона почала  назвати Пангеєю.

Пангея для цієї істоти здавалась ворожою і страшною. Вона не розуміла всіх тих процесів, що відбувались навколо неї, була наляканою і розгубленою. Тоді Творець навчив її мислити і подарував їй частину своїх умінь і магії. Він назвав її Чорною порожнечею. Чорна порожнеча була справною ученицею і швидко опанувала усі дари, котрі їй дав Творець. Через деякий час на Пангеї виросли гори, вода зібралась у моря і океани, зазеленіли ліси і луги. Тепер Чорна порожнеча не боялась цього незнайомого місця, адже воно тепер було таким, яким його створила вона. Ця планета стала її домівкою. Вона прикрашала її квітами і чудернацькими хмаринками, заселила різною звіриною.