Садок спалених троянд

Розділ 2 "Новини про парламент"

Після переміщення Індіра видихнула, приземляючись на ноги і насолоджуючись вечірньою прохолодою, яка панувала навкруги. Сумнівів бути не могло,- вона вдома. Нарешті. Звичайно, колись в неї були набагато довші місії, але менш небезпечні й дикі. І тоді Індіра була надто молода щоб замислюватися про своє життя. 

Тепер же їй було 24,- ще зовсім небагато, але достатньо, щоб думати більш структуровано. Чогось такого як день народження вона не відмічала і не шанувала. Тому це свято пройшло вчора, абсолютно не помічене, коли Індіра, Сара та Аніка переживали свою битву між ними та групою Алрет. 

Але Індіра ні про що не шкодувала. Вона почувалася живою коли билася і билася, щоб почуватися живою. Такою вже була її сутність, її робота і обов'язки. Вона знала, що бути головною вартовою Трояндових Воріт вимагало від неї швидких рішень, а довгі задумування могли привести лише до смертей.

Проте той світ звичайних людей, він був інший. Там люди точно мали купу часу, щоб задумуватися, проте воліли цього не робити, щоразу придумуючи нові речі, які можуть відволікати від думок. Але Індіра їх не засуджувала. 

Яскраві зірки та місяць освітлювали рідне небо над школою трояндових воріт, а сама школа вже спала, окутана тишею та темрявою, що було радше добрим знаком, ніж поганим. Принаймні, на це сподівалася Індіра. 

Якби між всіма пригодами у неї з'явилося пара спокійних днів у вигляді просто роботи в трояндовій рощі, то вона б точно цьому зраділа. Просто тренувалася б і розводила довгі посиденьки біля вогнища разом з іншими вартівницями. Але ще рано розслаблятися та фантазувати.

Наприклад, парламент,- старі пердуни явно вже могли голосувати за її усунення через неявку на зібрання, хоч і через виконання своєї іншої роботи. Проте на причини їм абсолютно всеодно. Там рахується лише влада та вплив. Не те, щоб Індірі це надто боліло, навіть якщо подібне мразотна акція вже сталася. Роу відчувала себе так, ніби це могло зрадити мрії бабусі щодо її високої кар'єри у парламенті. А яка онучка хоче засмучувати свою бабусю? 

Парочку разів Індіру пробували отруїти. Проте вона випльовувала отруєні напої і весело сміялася. Як вартівниця, вона була досить стійка до отруєнь. І як онучка своєї надто впливової бабусі, Індіра з малечку вчилася розрізняти отруту за смаком. Якщо ж допускалася помилки,- то мусила терпіти приливи нудоти, які тривали всю ніч і тому довелося швидко вчитися на отрутах, щоб не мучитися. Дитинство в Індіри було стільки довгим, сткільки й коротким. 

- Рідний дім,- пробурмотіла Індіра і перед нею відкрився шматок чужої магії, яка перенесла Міну та Алрет. От, нарешті. Обидві впали вниз, неначе мішки з картоплею, зв'язані і без можливості мати краще приземлення. Міна тихо вилаялася, а Балмел навпаки була надто спокійна і це насторожило Індіру. Вона лише легко підняла голову і глянула навкруги. 

Якщо Алрет все подобається то це точно частина її плану, не чиєгось. Але як таке можливо ? Індіра ще більше напружилася, проте не подавала виду, тримаючи спокійний вираз обличчя. Залишається лише доставити цих двох за ворота школи і відправити у підземелля, щоб вони були під наглядом. А потім суд і тюрма, не менше. 

Індіра взялася за обох чарівниць і все таки задумалася.

Невже це і справді кінець ? Невже Алрет більше ніколи не порушить їхній спокій і життя буде текти далі, без цієї всієї ворожнечі ? Колись давно Індіра планувала зробити Алрет своєю правою рукою, людиною, якій вона буде довіряти найбільше, але все вийшло от так і від цього всередині чарівниці відчувалася неприємна порожнеча. 

- Щось не видно твоєї учениці,- проговорила задоволено Алрет, роззираючись навкруги,- Школа. Як же давно я тут не була. Бачу, сам фасад зовсім не змінився. От тільки чула, що учениць поменшало.

- Замовкни,- пробурмотіла Індіра. Коли хтось отак поговорював чи просто тріщав під вухом вона не могла зосередитися. Куди ж перекинуло Аніку разом з цим фантомом ? Чи можна їх вистежити ? Чи повернуться вони самі ? 

Е, ні. Надто багато думок. Треба зосередитися на цих двох чарівницях, а потім на решті проблем. 

Та її думки перервав яскравий магічний спалах, що розрізав небо. Невже сигнал ? Індіра одразу ще більше напружилася, концентруючи магію в середині. Чим би не був цей спалах, він не виглядав як добрий знак. Про це чарівниці твердила її інтуїція. 

- Мені пора,- раптом сказала Алрет і Індіра міцніше схопила мотузку, не маючи бажання отак просто відпустити давню подругу.

- Куди це ? - жорстко проговорила Індіра, дивлячись Алрет просто в очі. 

• Відволікати тебе,- це було моє завдання. А тепер мені пора,- серйозним голосом сказала Алрет, усмішка зникла з її лиця, - Міна, за мною. 

Індіра спробувала схопити чарівницю за руки, проте Алрет виявилися швидшою. Вона висковзнула неначе змія і зникла, а її подруга зникла разом із нею. Який контроль над власною магією ! Вони змогли перенестися навіть із зв'язаними руками. Здуріти можна. 

Її обдурили. Якщо ж в Алрет справді було таке завдання то хто міг його дати ? І як зараз повернути Аніку ? 

Індіра була готова впасти на коліна і битись кулаками об землю, але вирішила залишатися холоднокровною. Треба тримати себе в руках, піти до школи, знайти сенсорного мага, який і мав би знайти Аніку та повернути її, якщо вона все таки вже в цьому вимірі. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше