Садок спалених троянд

Розділ 1 "Невелика помилка"

Аніка відкрила очі і застигла, намагаючись не почати кричати. Останнє, що вона пам'ятала, стосувалося переміщення : дівчина була в звичайному світі людей, тримала Індіру за руку і концентрувалася, закривши очі. Проте щось ніби стрибнуло на неї і через це дівчина втратила рівнову.

Через здивування вона відпустила руку Індіри, проте магія, її магія, що пройшла крізь кулон, вже почала діяти Аніка таки перенеслася. Але де ж, до чортової матері, як би сказав Кенджі, вона була ? 

І що взагалі про це думає Індіра ? Тут Аніка навіть боялася уявити. Роу ж попереджала її,- міцно тримати руку і не відволікатися. Але де там. Сталося як сталося і тепер треба було розбиратися із проблемами.

- Матінко моя,- тихо прошепотіла Аніка, долаючи тремтіння від страху. Вона хотіла, щоб те, що вона бачила було неправдою.

Темна кімната, наповнена свічками, була ледь освітлена. На великому ліжку спав хтось, - хлопець, або чоловік, накритий темно-зеленою ковдрою. Його легені рухалися в такт ритмічних вдихів, а коротке волосся було чорним. Сам він виглядав радше молодим, ніж старим, якщо це можна було визначити по голій спині. 

Де ж це вона потрапила ? Точно не у звичайний людський вимір. Невже таки додому ? Але зелена символіка, якому королівству вона належить ? Думай, Аніка, думай !

Аніка взялася за голову як холодний палець торкнувся її боку. Дівчина мало не закричала знову, проте коли повернула голову то біля неї виявися лише Ян Кастіло. Бісів фантом. 

- Де ми ?- прошепотіла дівчина і фантом мовчки вказав на герб, що висів на стіні проти ліжка, ніби знався на історії королівств набагато краще за студентку Метеролісу,- академії для вартових трояндових воріт. Точно. Як же вона одразу його не помітила ? Малахіт, грифони і меч,- невже вони потрапили в саме Малахітове королівство ? Трясця Трояндовому Богу як і будь якому пантеону. Малахітове королівство ж на іншому континенті. Це скільки звідти треба плисти додому ? Та і на чому ? 

Аніка прикрила рот рукою і зробила два обережні кроки назад. Невже вони в покоях вельможі ? Чи самого короля ?

- Це ти винен, так ?- прошепотіла Аніка, тягнучи фантома назад за собою. Звичайно, в тому, що в такому поганому переміщенні винен Ян Кастіло в Аніки не було жодних ілюзій. Проте зараз їм явно треба вибратися звідси, а вже потім сваритися. 

Той нехотячи кивнув, опустивши очі. Схоже, навіть Ян був здивований результатом свого безглуздого вчинку. 

- І що нам тепер робити ?- запитала в паніці дівчина, спостерігаючи за рівним диханням сплячого.

- Треба вирватися звідси,- відказав шоковано Ян, явно готовий втекти і залишити Аніку саму. 

- Але як ? Через двері ?- прошепотіла Аніка, готова щодуху бігти через двері.

- Вони явно охороняються з іншого боку. Краще перенестись до школи,- мудро підказував Ян.

- Я не знаю як переноситися куди треба,- запанікувала Аніка, затуляючи обличчя руками.

Чоловік на ліжку різко зітхнув і поворухнувся. Аніка і фантом злякано глянули один на одного, панікуючи. Якщо цей чоловік зараз прокинеться то проблем не уникнути. 

Королівський герб. Хай йому. То не був просто герб малахітового королівства, - то був герб королівської родини... Ну звичайно, величина кімнати, розкіш навколо, цей молодик, що спокійно дрімає в ліжку. Може, вони потрапили в покої короля чи принца ? 

Тоді справи їхні ще гірші. Це точно означає, що за дверима купа охорони і їх приймуть за шпигунів та ворогів корони і можуть вбити просто на місці. Аніку звичайно, Яну Кастіло вбивство не грозить, він же все таки фантом. 

- Що ж робити ? - ще тихіше прошепотіла Аніка, мало не плачучи. 

- Перенесись до школи,- вимагав Ян.

- Кажу ж, не можу,- розвела руками молода чарівниця.

- Тоді будь куди, куди зможеш. Швидше,- квапив її фантом. І недарма. 

Аніка кивнула. Вона кинула ще один обережний погляд на ліжко, де спав цей чоловік, повернутий до них спиною і закрила очі, стараючись зосередитися. Зважаючи на обставини, це було куди важче ніж коли-небудь.

Та Аніка мусила зосередися. Вона складала тремтячі руки у всі ті рухи, що і попередньо й почула як фантом обіймає її за шию. Магія почала вібрувати, наче сочитися з кулона, розтікаючись тілом, створюючи часо-просторову діру. Аніка боялася відкрити очі. А всі її думки були лише про школу. І тільки про школу.

 Нехай цього разу вдасться. Нехай вони потраплять куди треба. Інакше вони точно помруть, не встигнувши повернутися додому. Тобто Аніка помре, таки точно помре.

Щось все таки спрацювало. Аніка, а з нею і Ян Кастіло зникли, що було дуже вчасно. Бо в двері постукали,а потім в середину зайшов високий чорноволосий хлопець.

- Ваша Величносте, все добре ?- запитав він, тримаючи в руках чималенького меча.

- Здається так,- пробурмотів сонний Радмін, легко піднімаючи голову з подушки,- А що таке, Маріам ?

- Маги помітили у ваших покоях сплеск магії і я мусив перевірити чи це не напад,- пояснив головний радник, підозрійливо оглядаючи кімнату. Проте вона була порожня.

- Я просто спав,- сказав Радмін, знову відвертаючись від дверей і закриваючи очі. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше