Пролог

Якщо вам здається, що у ваше життя прийшла стабільність - готуйтесь. Діжка з пригодами вже виїхала і успішно приземлиться на вашу голову. 

Привіт світ. Мене звати Настя і це історія мого життя. Чи краще сказати історія, як один нахабний ветеринар впізнав в мені свою подругу дитинства і познайомив мене із моєю втраченою сестрою?

Це історія моїх змін, дружби та капельки кохання. Вона про вміння впустити в своє життя людей і прийняти прввильні рішення. І про мої помилки. 

І поки я готуюсь до весілля ви читайте) А я побіжу, бо моя сестра зніме зараз з мене скальп. 

Але майте на увазі - початок історії не такий вже й радісний. Хочааа... В моєму житті був хоча б спокій)

Колонки грали на повну так, що кров холола у венах, барабанні перетинки були на межі, а сусіди вперто стукали по трубах вже третю пісню. На всю квартиру лунав Rammstein - Mein Herz Brennt.

А я сумлінно підбирала колір для нового логотипу продукції. В голову лізли кольори свіжої крові або густого холодного туману. А потрібно було щось легке та ніжне, все ж мережа весільних салонів, тому зусиллям волі я відкинула улюблену чорну палітру та витягнула на світ щось більш «дівчаче».

Пісня засіла  голові, адже була про мене. Думки, як прокляті демони, привиди та темні феї, приходять вночі, вилізають з підвалів та заглядають під ковдру. Заповзають глибоко в душу, в’їдаються в шкіру п’явками та смокчуть кров.

 Тож нехай сусіди потерплять, після десятої години я переходжу на навушники. І не треба питати чому не одразу. Плювати на всіх, маю законне право шуміти до конкретної години. Про мене ніхто ніколи не думав, то чому я маю думати про когось?

Колір все не підбирався, тому я дістала сигарету та підкурила нервовим жестом. Рідко собі дозволяю. Дурна звичка, яку мені підкинули в дитячому будинку, тільки тепер сигарети дорожче і не тихо за корпусами, а прямо за робочим столом.

Треба було б кинути, але кому я треба? Одна єдина в цілому світі сирота без роду і племені. Так і помру в черговій винайнятій квартирі за ноутбуком.

Хрипкий сміх вирвався з вуст, губи розтягнулись в уїдливій посмішці. І коли ти стала такою цинічною? А колись все було по іншому.

Маленька руда дівчинка була найчемнішим дитям, всіх слухалась, сміялась та радувала людей. І дуже хотіла в сім’ю… Щоб був тато і мама, а ще братик і сестричка.

І навіть потрапила в сім’ю – місяця на три, поки нею не награлися. Потім в другу – там її десятирічну ледве не зґвалтував «старший братик». А з третьої вона втекла сама.

Шукала втіхи у виховательок та друзів. Знайшла? Знайшла, але не те, що шукала. Неприємно вступати в лайно, правда? А якщо тебе силою в нього запихають з головою?

Страшно у дванадцять років зрозуміти, що ти нікому не треба, а ще страшніше зрозуміти, що такий світ. Друзі – це люди, які взаємно один одним користуються. Сім’ї створюються, бо так легше жити, а безкорисливої допомоги не існує. І кожен оцінює тебе лише, як  можливу сходинку вверх. І байдуже, що буде з тобою потім.

У вас колись розбивався світ на шматки? От в мене він і розлетівся, боляче ранивши залишки душі.

Я її закопала так глибоко настільки змогла, заховала за сімома замками, згубила ключ, замурувала всі входи й посадила Цербера. Від того дня душа дівчинки Насті зникла, а з’явилась вічно цинічна та байдужа до всього Астра.

Вона плювала на всіх з високої гори та вперто йшла до своєї мети – стати кимось. Вбила втому, лінь, цікавість до життя, все що заважало працювати. І у вісімнадцять років з дверей вийшла не сирота Анастасія, а перспективна графічна дизайнерка – Астра Вільхівська.

За ці роки вона досягнула вже певного рівня та мала свою репутацію, тож проблем з грошима не було.

І ось здавалось би – свобода! Бери й радій життю, подорожуй, знаходь друзів, але кнопку включення вже давно зламали та вирвали з коренем.

Кілька років пішло на досягнення професійного рівня та ідеальної репутації. За цей час вона встигла винайняти квартиру в спальному районі великого міста, налаштувати побут і забити остаточно на своє життя.   

Лише одне створіння супроводжувало її по житті, підіймало настрій та витягало гуляти – вірна собака Аліса. Її, ще маленьким щеням, Астра знайшла під супермаркетом і не змогла пройти повз.

Занадто собака нагадувала її в дитинстві – тулилась до всіх хто погладить. І щоб з неї теж не познущались дівчина залишила Алісу собі. Напевно вона й допомогла не злетіли з глузду. Бо крім роботи довелось приділити час прогулянкам, візитам до ветеринара і в зоомагазин.