3

Весь залишок дороги Яна не випускала з рук букет, періодично нюхаючи його і заплющуючи очі від задоволення ніжним ароматом. Перехожі проводжали їх захопливими поглядами, гадаючи, що вони – закохана пара молодят.

Все відбувалася якось занадто швидко і Андрій ледь встигав за плином подій їхнього несподіваного знайомства. Проте, з Яною йому було дружньо, цікаво і якось по-домашньому тепло, словом – комфортно. Хоча, яке там… Йому було просто супер! Давно він себе не відчував у такому піднятому настрої, не почувався таким… живим і щасливим! Яна ніби все життя його знала, а зараз просто намагалася надолужити пропущений час їхнього розлучення.

Андрій, мов справжній джентльмен, дбайливо відчинив перед Яною двері у кав’ярню. Їх привітно зустрів дверний дзвіночок, а в ніс одразу ринув насичений аромат кави та свіжої випічки. Всередині було людно і гамірно, грала музика, все було  прикрашене відповідно до свят. Дівчина-бариста, що стояла за стійкою, помітила Яну з Андрієм. Увесь шлях від дверей вона проводжала їх пильним поглядом, а на її обличчі розповзалася дивна посмішка.

— Вітаю, що будете замовляти? – запитала вона вкрай привітно.

— Яно, обирай ти, – запропонував Андрій. – Що б ти не обрала – я все видудлю. І… ще одне: ідея твоя, але пригощаю я. То, що будемо пити?

Яна, примруживши очі й постукуючи вказівним пальцем собі по щічці, дещо награно замислилась. Бариста чекала відповіді, переводячи зацікавлений погляд то на Андрія, то на Яну, а її дивна посмішка так і не сходила. Здавалося, що дівчина ледь її стримує, щоб не посміхнутися до самісіньких вух, або й взагалі – щоб не розсміятися.

— Нехай буде… Два гарячих шоколади! – вигукнула Яна.

— Слухай, – промовив здивований Андрій, – ти не детектив, а справжній екстрасенс: я обожнюю гарячий шоколад.

— Я теж, – Яна розквітла посмішкою, знову продемонструвавши милі ямочки.

Андрій божеволів від них. І… чомусь йому здавалося, що Яна зрозуміла це ще під час її першої посмішки.

— Перепрошую, я поки що відійду на хвилинку, – сказав їй Андрій і попрямував до вбиральні.

Яна і дівчина-бариста проводжали його майже однаковим захопливим поглядом. Він нагадував чорнявого Аполлона: високий, стрункий, широкоплечий. Не можна було налюбуватися. Щойно двері вбиральні зачинилися за його спиною, дівчата відразу поглянули одна на одну.

— Ну, і коли у вас весілля?! – радісно запитала бариста і нарешті вибухнула сміхом, аж запищавши від щастя.

— Ще не знаю! – Яна теж розсміялася.

— Боже, а букет який гарний! А ну хутко зізнавайся: де і коли ти встигла відхопити собі такого красунчика?! – вона почала на «автоматі» готувати шоколад, а сама все поглядала на подругу.

— Познайомилися ми нещодавно, буквально сьогодні. А трапилося це неподалік від головної ялинки міста, – відверто пишаючись, відповіла Яна.

— А ще кажуть, що дива не трапляються! Там ще такі є? Може, варто й мені туди навідатися?

— Е-е, – Яна похитала головою, – таких там більше не було і не буде. Бо це – мій різдвяний подарунок. Я була гарною дівчинкою весь рік!

— Ти? Гарна дівчинка? – пожартувала та. – А я, судячи з твоїх слів, була ще гіршою від… – дівчина стихла, бо вже повертався Андрій. – Ось ваше замовлення! Смачного! – вона поставила на стійку стаканчики із шоколадом, а на її обличчі знову з’явилася та дивна посмішка.

— Дякую. Скільки я вам винен? – Андрій поліз до кишені за гаманцем.

— За рахунок закладу! – швидко додала та.

— Оце так несподіванка, – приємно здивувався Андрій. – А що, сьогодні…?

— Ходімо, – сказала Яна, схопивши свій стаканчик. – Дарованому коню в зуби не заглядають. Тим паче, здається, он та парочка зараз звільнить нам місце.

Так і сталося: вони сіли у затишному куточку. Андрій ладен був пилинки здувати з Яни, бо крутився навколо неї, наче від цього залежало її життя. Він хоч і був сором’язливим і невпевненим у собі, але виявився дуже чемним і уважним: допоміг зняти верхній одяг, обережно його повісив, відсунув стільця. Дрібниці, але Яна їх помічала і цінувала, адже зараз – це було, скоріше, рідкістю, аніж правилом.

За приємною розмовою час летів непомітно. Не довго думаючи, Андрій від щирого серця подарував Яні букет і вона з радістю його прийняла. Вона була неймовірною. Її тендітність і грація зачаровували. Він насолоджувався її милим голосочком, вдивлявся у пронизливі очі і не вірив своєму щастю. «Сонячна, життєрадісна, та ще й яка гарна! Диво якесь!» Андрій намилуватися нею не міг. З кожною хвилиною вона дедалі більше полонила його серце. Це було щось неймовірне. Яна здавалася Андрію не просто дівчиною, а різдвяним янголом, якого йому послали вищі сили. «Нехай навіть – помилково…»

— Перепрошую, але через 20 хвилин ми зачиняємося, – повідомила офіціантка.