Глава 2

На широкому чотирисмуговому міському Перехресті було тихо і безлюдно, лише дві самотні фігури височіли по різні боки.

Один з них був темним, як сама ніч, а другий випромінював м'яке, приглушене світло.

Їх звали Біс та Янгол, і на Перехресті вони очікували на людей.

Зазвичай тут було людно. Незаміжні дівчата полюбляли ворожити на чоловіка під Різдво, але сьогодні з ворожіннями дивно запізнювалися. Хіба що випадкові перехожі пробігали, тож фігури, явно нудьгуючи, непомітно підсувалися все ближче і ближче один до одного.

Вечоріло. Сутінки ставали густіші, мороз міцнішав. Янгол щільніш загорнув крила і покосився на Біса, що стояв неподалік.

Той весь зіщулився від холоду і зчепив зуби, щоб ті не клацали так голосно. Зловив погляд Янгола і невдоволено скривився:

— Що? Можна подумати, тобі не холодно!

— Не холодно, — знизав плечима Янгол і посміхнувся.

— І чому на його день народження завжди така холодрига, пекло нас всіх забери! — невдоволено пробурмотів Біс, обхопив себе за тулуб і почав пританцьовувати.

— Та хіба ж це холод! — Янгол розправив крила і гарненько труснув ними. У повітря злетіла хмарка найлегшого пуху і застигла перед Янголом. — Ось на Водохреща справжні морози, оце по-нашому!

— Не знаю, — байдуже відповів Біс, — ми в той день взагалі на поверхню не потикаємось. Зайвий раз переконуюся, що все слушно робимо.

— Краще б ви взагалі сюди не з’являлися, — не дуже ввічливо відповів Янгол.

Біс презирливо хмикнув і відвернувся. Тим часом Янгол зібрав хмарку, старанно утрамбував пух, надав йому округлу форму. Трохи подумав і зробив два отвори.

— Тримай, — він простягнув хмарку Бісу, — ти, бачу, зовсім змерз.

— Не те, щоб зовсім... Ні, не можу, — той мотнув головою, увінчаною витіюватими рогами, що нагадували за формою арфу. — Нам не можна.

— А мерзнути можна? — Янгол ступив ближче, Біс позадкував.

— А ти потім не пошкодуєш? — підозріло подивився Біс. — Я підступний!

— Одягай, кажу, — не відставав Янгол, — захворієш, за тобою і доглянути нікому.

— Нікому, — зітхнув Біс, подивився по боках і рішуче простягнув руку до хмарки, — гаразд давай. Гріх не погрітися, коли є нагода.

Він натягнув хмарку на голову, просунув в отвори роги і блаженно завмер.

— Файно ж як, Госпо... – і зразу ж з переляку затиснув долонями рота.

Янгол похитав головою, але нічого не сказав, а подивився в небо. Там яскраво розгорялася Віфлеємська зірка.

На світлому обличчі Янгола з'явилася посмішка. Він мрійливо зітхнув:

— Народився…

— Знайшов чому радіти, — Біс, зігрівшись, повеселішав, осмілів і радісно дивився на світ з-під пухової янгольської шапки. — Що то за день народження? Ні оргій, ні випивки. Нудьга смертна!

— А ви день народження свого Головного взагалі на відзначаєте, — заперечив йому Янгол.

— І слава Бо... — махнув було рукою Біс, але знову осікся і затиснув рота.

— Що це з тобою сьогодні? — співчутливо запитав Янгол. — Заговорюєшся зовсім. І ти мене вибач, звичайно, але видок у тебе... Ти навмисне, чи як таке з себе витворив?

— А чим я тобі не подобаюсь? — здивувався Біс.

— Ну, ці твої роги, копита ондо на ногах, хвіст... Архаїка якась, чесне слово!

— Не архаїка, а вінтаж, — поправив Біс, — найпопулярніший лук на сьогоднішній день. Та й обертатися легко. Люди вважають, що я такий, ось і намагаюся відповідно виглядати. А я ким хочеш можу. Хочеш рибкою, хочеш песиком. Можу файним хлопцем.

— Брешеш, — не повірив Янгол.

Біс ображено пхикнув, підняв руки, і перед Янголом постав м'язистий мачо з лискучим оголеним торсом. Він пограв м'язами перед ошелешеним Янголом і знову прийняв первісний копитно-рогатий вигляд.

— І красунею можу, хочеш…

— Не треба, — зупинив його Янгол, а потім неголосно запитав: — А ти хоч знаєш, який ти? Насправді?

— Такий же точно, як і ти, — різко відповів Біс, і Янголу здалося, що в його словах майнула журба. Чи може здалося?.. — Я ж теж янгол.

— Занепалий, — уточнив Янгол.

— Ой, все, — закотив очі Біс, але видно було, що сваритися йому перехотілося. Вони трохи помовчали.

— Ось ти навіщо тут стоїш? — запитав Біс, натягуючи пухову шапку по самі очі.

— Людей чекаю, — не зрозумів питання Янгол, — як і ти.

— Чому вам так не подобається, коли люди ворожать? Що тобі з того?

— Як тобі відповісти, — задумався Янгол, — тут важливий, скажімо так, втрачений момент довіри.

— Я тебе просю, — знову закотив очі Біс — яка в наш час довіра! Ну подивилися дівки в дзеркало, поворожили на чоловіка, і що?

— Дивись, — Янгол не поспішав, підбираючи потрібні слова, — ти ж не гірше за мене знаєш, що ніякої визначеної долі не існує?