Четвер. 7 днів до Різдва

Іноді дива трапляються без магії. Особливо напередодні Різдва.

Знайомтесь з Енні – героїня її власної історії. Дівчині 26 років, 8 з яких вона проживає в Одесі. Чорняве волосся, яке локонами падає на плечі, підкреслює витончені риси її обличчя. А сірі очі та ледь припухлі рожеві губи додають їй таємничості. Природа надала їй всіх рис аби вона відчувала себе красунею. Але хто така природа, якщо Енні не бачила в собі нічого особливого й на всі компліменти знижувала гучність голосу, промовляючи ледь чутне “дякую”. До речі, вона працює організатором свят для дітей. І тут дивний вибір професії, враховуючи один маленький момент. Але нехай вона сама розкаже про нього. 

“Так, я дійсно люблю робити свято для дітей, але я ненавиджу Різдво. Добре, напевне, перебільшила зі словом “ненавиджу”. Більше підходить – не люблю. Всі ці святкові прикраси, мішура, спів колядок, сімейні зустрічі – це не для мене. Я краще посиджу вдома з піцою “4 сири” та фільмами “Інший світ”. Ооооо, а як вам светри зі святковими оленями? Навіщо так знущатись над усіма членами сім‘ї? Заради фотографії? Краще мені не попадатись в такий дім, інакше в мене буде алергія на оленів. А ці занадто ванільні вітання, які ніколи не здійснюються? Ой, я вважаю треба поставити ліміт на різдвяні емоції, тому що для інших це може бути небезпечно. Для таких, як я.

Зрозумійте мене правильно, колись я теж святкувала Різдво з усіма святковими традиціями. Але… Ні, не хочу навіть згадувати. Моя позиція на сьогодні, що різдвяні свята – це маркетинг, нічого більше. Тому, через тиждень, коли всі будуть ставити ялинку, обмінюватися обіймами та подарунками, я буду прекрасно проводити час наодинці, в тиші та спокійному емоційному стані”.

Сподіваюсь ви ще не зненавиділи Енні за її вислови про Різдвяний дух. Не спішіть кидати в неї помідори. Це ж тільки початок історії. Тож, робіть ставки: чи станеться диво в різдвяну ніч і чи змінить Енні свою думку в наступні 7 днів? Давайте з‘ясуємо це разом.

Четвер. 7 днів до Різдва

У Енні другий день відпустки. За планом зустріч з подругою, щоб допомогти їй з подарунками. Вона краще б сходила в кінотеатр на гостросюжетний трилер, але все ж таки подруга вагітна та й Енні її любить. Тож…подарунки, так подарунки.

– Ен, привіт люба, – Софія помахала рукою, сидячи за столиком їхньої улюбленої кав‘ярні “Godshot”.

– Софі, рада бачити. Як поживає моя люба дівчинка? – вона потягнулась до живота подруги, щоб подарувати ніжний дотик вітання.

– Можливо там хлопчик, ми ще не знаємо.

– А я відчуваю, що дівчинка.

– Ти нестерпна, – подруга закотила очі, але потім посміхнулася.

– І ти мене за це любиш, – Енні посміхнулася у відповідь.

– І не тільки я, – Софія поклала долоню на випуклий живіт, говорячи про те, що її любові вдвічі більше. Вони замовили чай і продовжили бесіду. В кав‘ярні висіли різнокольорові гірлянди, сніжинки, по кутках стояли сніговики. А ще новорічні пісні, які лунали з колонок… І на мить Енні зрозуміла, що тут все настільки завішано прикрасами, що аж ріже очі й важко дихати. Для неї вся ця атмосфера кричала щось типу “Радійте! Навіть, якщо вам погано, радійте! Натягуйте посмішки! Тікайте в радість!”. Для неї це була ілюзія. Щось несправжнє.

– Енні, ти точно не хочеш на Різдво до нас?

– Ні, дякую. Ти ж знаєш. Мені комфортніше пережити цей день на самоті.

– Все, як ти любиш: фільм, тиша, піца.

– Так. І мені абсолютно чудово! – вона зробила ковток чаю, прикриваючи невпевнену посмішку.

– Я тебе дуже люблю, ти мені як сестра, але… мені так хочеться поділитись з тобою цим чудовим настроєм, щоб ти відчула різдвяний дух, щоб нарешті звільнила своє серце від цього блоку і впустила диво в своє життя… Ти не думала, може, саме в цьому причина твоїх невдалих стосунків… – Софія прикрила рот руками, коли побачила вираз обличчя подруги, який сигналізував про заборонену зону. – Вибач, що втручаюсь в особисте, напевне, це гормони…

– Тобі пощастило, що в тобі сидить моя майбутня найкраща подруга і я тебе не відшмагаю. – Енні засміялась, хоч розуміла, що подруга має рацію: її відносини з

чоловіками закінчувалися дуже швидко і найчастіше саме через її страх відкритися. – Люба, ти ж знаєш…я не можу просто взяти і полюбити Різдво.

Софія зітхнула і взяла її за руку.

– Дякую, що погодилась піти за подарунками. Сама б я вже народила десь посеред торгового центру.

– Хаха, в тебе не той строк.

– Але від напруженних думок, що кому купити – хіба ж не народиш.

Вони засміялися, допили чай і вирушили по магазинам. Що-що, а подарунки Енні любила. Могла зробити сюрприз в будь який день, без привязки до свята. Вона обожнює дивитись в радісні очі близьких людей, які відкривають її подарунки. Та що там, вона без тями любить своїх людей, тих небагатьох, кому вона все ж таки змогла відкритися. Вони для неї найцінніше, що є в житті.

Після декількох годин безперервного блукання по торговому центру, подруги виконали місію і подарунки разом з Софією поїхали додому, а Енні, дорогою до дому зайшла в магазин, щоб холодильник побачив як виглядає їжа. На автоматі наклала в кошик сосиски, яйця, помідори та сир. Класичний набір на швидку руку. І вже стоячи біля каси, вона помітила стелаж, повністю заповнений новорічними солодощами. Це була б не Енні, якби її емоції не вирвались назовні.

– Жертви маркетингу, – пробурмотіла й інстинктивно закотила очі.

– Тобто, ви хочете сказати, що Різдво – це всього-лише видумка маркетологів?

Із-за спини почувся незнайомий чоловічий голос, який скоріше за все відповідав саме Енні. А це означає, що цю фразу вона все ж таки промовила в голос.

– Вибачте, ви до мене? – вона повернулась, щоб побачити свого опонента. І перше, що помітила – він посміхався. Це добре, бо взагалі не було сил сваритися. Перед нею стояв високий русявий хлопець, з зеленими очима та легкою щетиною. Приємна тепла посмішка змусила її сконцентруватися на його губах. Де він такий взявся?