Різдвяне диво для білого білченяти

Це сталося напередодні Різдва. Резиденція Санта Клауса геть розвалювалася. Довелося йому переселитися, й поки лісові мешканці допомагали відбудувати його будиночок, Санта попросив бичка принести йому листи від малечі до тимчасової хатинки.

Бичок дуже зрадів, що Санта Клаус йому довірив завдання. Кинувся до резиденції й дістав листи зі скриньки. Зібрав їх у мішок й не помітив, як загубив одного з них.

— Санто, тримай, всі листи в цьому мішку, — сказав бичок, повернувшись до Санти.

— Дякую за допомогу, — подякував Санта Клаус. — Що б я робив без тебе?

Зрадів бичок, що зміг допомогти й не кому-небудь, а Санта Клаусу. Щасливий відправився додому й от, коли до домівки залишалося зовсім трохи, почув, ніби його хтось кличе:

— Бичок! Бичок! Зачекай!!!!

Обернувся бичок. Бачить, до нього біжить зайчик, поспішає, як може:

— Лист, ти забув Санті передати ще одного листа! — й зайчик простягнув бичку листа.

— Лист, — розгублено повторив бичок й взяв листа, — невже я міг… Мені здалося, я всі листи склав у мішок!

— Всі, крім одного, — сумно зауважив зайчик.

— Треба швидко повернутися до Санта Клауса, — вирішив бичок.

Він схопив листа та поспішив до бороданя. Прибіг бичок та скільки не стукав у вікно, як не гукав Санту — марно. Бородань відправився розвозити подарунки. Зрозумів бичок, що запізнився. Що робити з листом, який залишився в нього?

Вирішив він, що сам зробить подарунок. Відкрив листа й почав читати:

«Дорогий Санта Клаус!

Дякую тобі за те, що ти є. Кожного року я з нетерпінням чекаю Різдва не заради подарунків. Не думай, що ти даруєш не те, що я хочу. Це не так! Але цьогоріч мені нічого не треба, крім одного — подаруй мені друга. Так, так, подаруй справжнього друга, бо я зовсім сам, у лісі всі насміхаються з мене. На відміну від усіх білченят я не рудий, а білий. Через це ніхто не хоче дружити зі мною. Тож якщо є хтось на світі, хто зможе мене прийняти таким, як я є, знайди його, будь ласка.

З повагою, білченя. Друга ялинка від річки».

«Друга ялинка від річки», — повторив бичок і поспішив до білченяти. Вирішив, що йому не важко буде виконати це бажання й стати другом для малюка.

Підійшовши до дерева, бичок постукав у крихітні двері, які були міцно зачинені:

— Білченя! Виходь!

— Тихіше ти, — буркнуло білченя. — Не бачиш, я тут ховаюся.

— Від кого? — здивувався бичок. Озирнувшись, він побачив трьох рудих величезних білок, які лізли по ялинці й дражнили білченя.

— Виходь, білий! — вони кидали в дерево шкарлупою від горіхів. — Від нас не сховаєшся! Ми знаємо, що ти там сам. Ніхто тобі не допоможе.

І тут бичок не витримав:

— Він не сам! — і бичок легенько вдарив рогами по дереву. — З ним я, його друг.

— Друг? — руді білки покотилися вниз. — В цього невдахи немає друзів.

— Є! Я! — відповів бичок. Він швидко прогнав рудих білок та покликав біле білченя до себе. — Виходь, не бійся. Будемо знайомитися.

Білченя нерішуче визирнуло зі своєї домівки:

— Ти від Санти?

— Так, — всміхнувся бичок, — стрибай на мене, я твій новий друг, — і білченя з радістю стрибнуло на голову бичку. Він обійняв його за роги й досі не вірив, що тепер у нього є справжній друг. Бичок розповів про загублений лист та перепросив через те, що не Санта, а він виконав бажання білченяти.

— Що ти, — відповіло білченя. — Це найкраще Різдво, і знаєш, я думаю: кожен із нас може стати Санта Клаусом, якщо захоче.

І вони разом пішли гуляти по лісі.