Глава 7

Святкування Нового року пройшло весело, але дівчина намагалась триматися осторонь від хлопця, що змушувало ловити на собі його незрозумілий погляд. Проте чим ближче підходив день до завершення поїздки, тим більше Олеся усвідомлювала як багато часу проводила з ним. Вони частенько залишались в кімнаті наодинці з Олегом, він розповідав різні історії та висновки своїх досліджень.

-Якщо чесно, то я боявся, що після того вечора ти навіть говорити зі мною не захочеш,- сказав хлопець у день від’їзду

-Мені потрібен був час

Олег з  полегшенням зітхнув. Ця ситуація лише зблизила їх і він безмежно був радий, що тепер вона знає найголовніші його секрети, але не став нагадувати їй про  другий секрет, який вона дізналась випадково. Хлопцеві було цікаво, що вона думала по цьому приводу, але усе боявся запитати.

-Сьогодні останній день як ми проводимо тут. Тобі сподобалось?

-Дуже

-Ми повинні виїжджати через годину, тому давай я допоможу тобі винести валізу

Вони спустилися у вітальню і почали чекати дорослих, чомусь вони не поспішали виходити. Тут із двору зайшов Олександр

-Діти, ми трішки затримаємось! Неполадки з машиною, тому мусимо зачекати до поки я її полагоджу. Олесю, подзвони своїм батькам, щоб вони не хвилювалися і скажи, що ми приїдемо пізніше. Можливо ти не зможеш святкувати з ними Святвечір.

-Добре,- дівчина із розумінням поглянула на чоловіка

Ремонт автівки зайняв більше ніж сім годин. Але зараз уже все чудово, вони направлялися додому. Марія взяла з собою мандарини й роздала кожному, щоб підтримати настрій свята. На вулиці було дуже темно, сніжинки кружляли за вікном. Це таке блаженне відчуття, коли ти сидиш у теплому авто і спостерігаєш за холодним танком зими. Дівчину навіть охопив смуток, що цей час так швидко добіг кінця.

Олег сидів і спостерігав за нею. Вона дивилась вбік, але по погляду було видно, що вона не тут, не в цьому світі. Її думки линули кудись далеко. Він не хотів відвертати її увагу, до поки вона не поглянула у його сторону. Посмішка розпливлась на її вустах, милі ямочки на щічках проявились на лиці.

 - Хочеш покажу тобі диво?

-А це можна зробити?

-Якщо ти цього хочеш

-Звісно,- дитяче здивування і захоплення розчинились у її погляді

Він комфортно сів на своє місце і заплющив очі. Він не рухався хвилин двадцять, але голос його мами змусив вийти зі свого стану трансу

-Ви тільки подивіться на це!- І показала пальцем

Машина відразу зупинилась і усі вийшли на вулицю. По небу пливли комети, це було нереально побачити їх у цей період. Можна було розгледіти кожну їхню деталь. Олеся вражено споглядала на це дійство

-Невже.. невже ти це зробив?- Пошепки запитала вона, щоб ніхто не почув

-Не зовсім. Я тільки ближче направив їх до землі

-Але як?

-Сила думки, я говорив тобі про це. На додаток, ти теж маєш цей дар. Кожен мешканець Землі може це зробити, - він лагідно поглянув на неї та взяв її руки у свої долоні.

Дівчина лише споглядала за його діями. Олеся не розуміла, але хотіла, щоб тільки ці руки тримали її

-Я хочу, щоб ти завжди вірила у дива що б не трапилось,- і обійняв дівчину

***

 Уже пройшов рік з того часу. Зараз Олеся живе разом Олегом, він перевівся на навчання у Київ і вони разом винаймають житло. Зараз вони їдуть у машині, щоб зустріти Різдво разом зі своїми батьками. Олександр і Марія запросили зустріти це Різдво у тому ж будиночку, як і попереднього року. Вона була щаслива, що зустрічається з ним, може тримати його руку і просто бути щасливою. Олег став для неї не тільки хлопцем, але і напарником у роботі, житті. Вона завжди звертається до нього якщо щось йшло не так і їй потрібна була порада або допомога.

 Усе змінилось: вона зустріла нових друзів, знайшла улюблену роботу. Навчання інколи видавалось складним, але вона була задоволена. Це була радість бачити коханих людей поряд і просто радіти життю.

 Головне вірити у магію і мати сміливість спробувати щось нове!

                                   Дякую усім за прочитання історії!