Частина 3

– Йди до біса! З мене годі! Я – спати, а ти роби що хочеш. Тим паче я впевнена, що все це просто якийсь невдалий жарт. Можеш навіть просидіти у мене на порозі до світанку. – Відповідаю радше тому жартівнику, який влаштував мені такий незвичний сюрприз, ніж кішці переді мною. Під підозру одразу потрапляє Стас, адже саме він напередодні спіймав нас на гарячому. Єдине, що не сходиться – жіночий голос.

 Поспішаю до дверей, щоб швидше втекти від усього цього божевілля, та, саме в той момент, коли моя рука наближається до ручки вхідних дверей, вона дивним чином починає віддалятись й стає для мене просто недосяжною. Серце завмирає від страху й нерозуміння того, що зі мною відбувається. Я кричу, та коли на мої крики двері відчиняються з протилежної сторони, мене грубо хапають й жбурляють у сніг за воротами. Я навіть не встигаю зрозуміти хто саме дозволив собі подібне, а після мій погляд застряє на маленьких волохатих лапках каштанового кольору, на місці яких повинні бути мої руки.

– Сама винна – чую докірливий знайомий голос й коли обертаюсь – ледь не непритомнію від несподіванки. Кішка, яка щойно була стандартного розміру зрівнялась зі мною і тепер я можу зазирнути прямісінько в її смарагдові очі, які зараз на рівні моїх. Що за чортівня?! – шиплю подумки й намагаюсь розігнати ману в надії, що все це мені тільки примарилось.

– Що ти зі мною зробила? Поверни негайно все назад! – в паніці верещу, наче не сповна розуму, адже мої дії не допомагають. Тепер вся ця ситуація вже мало схожа на розіграш.

 Світ довкола в лічені секунди заграє новими барвами й мене це неабияк лякає. Розмаїття запахів, які я не відчувала раніше, можливість бачити під значно ширшим кутом, безліч найрізноманітніших звуків, які раніше можна було почути тільки добре прислухавшись, та зараз голова від них просто гуде.

– Заспокойся! Нічого поганого ж не сталось. Тобі випала унікальна можливість, чому б нею не скористатись. Ти, наче супергероєм стала. – Знову говорить кішка від голосу якої я здригаюсь.

– Тепер зрозуміло звідки у кішок ця неприхована зверхність стосовно людей – Бурчу на її слова й топчусь своїми лапками по снігу, не усвідомлюючи чому холод став менш відчутним. Я не скажу, що взагалі його не відчуваю, та сумніваюсь, що у своїй звичній подобі змогла б босоніж по ньому топтатись.

– Люди спілкуються з допомогою звуків, а нам навіть рота для цього не потрібно відкривати. Наша здатність відчувати запахи сильніша в десяток разів і ми бачимо те, чого не здатне вловити людське око. Чим не супер сили? І головне, що ми з ними народжуємось. А ще, до цього списку варто додати, що ми відчуваємо надтонкі звуки, якими спілкуються миші. Саме ця здатність робить нас такими вправними мисливцями. А чим можете похизуватись ви? Здатністю шукати проблеми на свою п’яту точку? – Не залишає можливості прокоментувати й ці мої слова.

–  Це ти зараз на мене натякаєш?

– Чому натякаю? Я говорю відкрито.

– Допоможи мені повернути свій людський вигляд і я більше ніколи навіть косо не подивлюсь у ваш бік. – Роблю спробу вкотре з нею домовитись.

– Тобі доведеться спочатку відпрацювати й допомогти мені у тому, в чому ви мені завадили, коли потягнули з собою заради забави.

– І від чого ми тебе, шановна, відволікли? Від ловлі мишей, сну чи спроби перекинути чиюсь ялинку? – говорю з сарказмом, адже ніколи не помічала, щоб кішки були зайняті аж чимось надто серйозним.

– Окрім всього вище перерахованого, ми ще й захищаємо ваші дупи від впливу негативної енергії й охороняємо межі між світом живих й потойбіччям. А ще лікуємо, приносимо щастя й добробут у ваші помешкання й очищаємо від негативу. І цей список можна продовжити – Говорить цілком серйозно чим ставить мене у доволі незручне становище. Звісно я раніше чула про вміння, яке їм приписували, та ніколи не думала, що це може виявитись правдою. Та й можливість відчути себе кішкою здавалась цілковитим абсурдом до цього моменту.

– Охороняєте межі між світами? Ти зараз жартуєш? Чи просто хочеш мене налякати? – наголошую саме на цьому. По життю я скептик й ніколи не вірила в існування інших світів. Для мене всі ці фантастичні гіпотези завжди звучали як повна нісенітниця.

– От, саме через таких як ти й твої подружки, у цей світ пробираються непрохані гості у вигляді різного роду нечисті. Хтозна, може ви сьогодні не єдині, хто надумав побавитись у відьом. – З докором відповідає моя подруга на цю ніч. Дуже сподіваюсь, що тільки на цю. Важко втримати дах на місці, розмовляючи із кішкою.

– І де знаходяться ці межі, якщо звісно не таємниця?

– Я все покажу, та тобі доведеться піти зі мною. Звісно, ти можеш залишитись тут й знехтувати моєю допомогою, та зі мною буде безпечніше.

– Звучить доволі самовпевнено.

– Котяче життя – не таке просте, як може здатись, на перший погляд. Не можна втрачати пильності. Наші вушка нам в поміч. Ти знала, що вони рухаються, навіть коли ми спимо, щоб попередити нас про небезпеку? – дивиться на мене очікуючи відповіді. – Звісно, не знала, кого цікавить життя кішки. – Одразу відповідає замість мене й прямує в бік сусідського двору.

– Зачекай, я піду з тобою – наздоганяю її й ловлю себе на думці, що нові загострені відчуття подарували мені можливість пізнати прихований бік, здавалось би, звичного життя. Мені навіть описати важко, що я відчуваю навіть від елементарних речей, таких як, дотику подушечок моїх лапок до пухкого снігу, або можливості дивлячись вперед, бачити, що відбувається по обидва боки від мене. Нічогеньке таке вміння. В житті точно б згодилось. Головне не звикнути, щоб мене, бува, не надумали залишити кішкою назавжди. – Послухай, як мені до тебе звертатись? Ти ж не назвала свого імені – додаю, наздоганяючи мого сьогоднішнього гіда тимчасовим котячим життям.