Частина 2

 Ворожити наступного року мені вже точно не захочеться. Тепер сиджу і міркую як повернути згубу, яка обійшлась мені в кругленьку суму. Одним словом, ніч таки виявилась веселою і я б сказала, навіть дуже. Сподіваюсь Стас не звертав увагу на моє взуття й не здогадається хто до такого додумався. Воліла б краще не брати участі в усьому цьому божевіллі.

 Після чергової невдалої спроби ми повертаємось до покинутої хатини й дівчатам таки вдається вкотре  вмовити мене на продовження нашої оказії, тим більше, що це ворожіння останнє в нашому списку на сьогодні. Ми стали розставляти дзеркала, які також притягнули сюди з собою заздалегідь. Варто зауважити, що це ворожіння, мабуть, було найбільш моторошним з усіх, які ми сьогодні вже спробували. Коридор, який утворився із полум’я свічок й поставлених один напроти одного дзеркал, виглядав навіть дуже страхітливо й містично. Навіть попри сміх дівчат за дверима хати, які очікували своєї черги. Це ворожіння вимагало повної конфіденційності, тобто жодної живої душі у кімнаті. На одинці знаходитись у цій хаті було ще більш моторошно. Не покидало відчуття, що ти тут не одна. Так би мовити, манія переслідування в дії. Судженого, звісно я не побачила, та чобіт таки собі повернула.

 Коли підійшла моя черга і я увійшла всередину, довго вдивлялась у цей злегка підсвічений полум’ям свічок містичний коридор. Навіть мій скептицизм кудись розвіявся. Здавалось, що будь-якої миті я побачу те, що воліла б ніколи не бачити, та натомість, у найнапруженіший момент мого очікування, до хатини увійшов Стас з моїм чоботом в руках, котрий прослідкував за нами й обірвав усі наші веселощі на найцікавішому місці. Я вже готова була навіть повірити у містичну сторону останнього ворожіння.

– Це часом не твоє? – протягує мені чобіт, спрямовуючи свій зацікавлений погляд на мої ноги, одна з яких досі без взуття. Подруги пообіцяли після закінчення наших святкувань допомогти мені доплентатись додому. Схоже, що тепер я спокійно дійду й сама.

– О, ти його знайшов! Купила на розмір завеликі. – Забираю у нього свою згубу й одразу обуваюсь.

– Через це він опинився на моєму порозі? – іронічно вигинає свою чорну брову, очікуючи моєї відповіді.

– Послухай, це сталось випадково. Я не сподівалась, що він полетить так далеко, ще й впаде на твоєму подвір’ї. – Роблю спробу хоч якось виправдатись в його очах, щоб не виглядати справжньою дурепою, яка досі вірить у маячню з ворожінням. Ця традиція вже давненько забута в нашому селі й саме ми спробували її сьогодні відродити. Схоже, вийшло у нас не дуже.

– Ви що у футбол ним грали? – Ще й жартує.

– Типу того. – Ніяково опускаю свій погляд, намагаючись його обійти.

– А зараз чим ви тут займаєтесь? Духів викликаєте? – спрямовує свій погляд на розставлені дзеркала, у вибудованому містичному коридорі якого тепер стовбичить його віддзеркалення.

– Вже одного нечисте принесло – бурчу, натякаючи на його неочікувану появу.

– У нас дівич-вечір і твоя присутність тут небажана – намагається спровадити його вже Галя, яка визирає з-за дверей, помітивши, що він не дуже поспішає нас покидати.

 Стас ще трохи стовбичить, а після йде. Невдовзі розходимось й ми. Не хочеться, щоб ще й хтось з односельців застукав нас у цьому місці. Їм тільки дай повід для пліток. Потім від слави відьми не відмиєшся.

 На годиннику вже третя ночі.

  Пришкандибавши додому, помічаю на своєму подвір’ї кішку, яка сьогодні взяла на себе обов’язок здійснити моє бажання.

– Ну привіт, подруго. І що ти забула у мене вдома? Прийшла зі мною поговорити? – сміючись жартома звертаюсь до кішки, наче вона може мені відповісти. Тваринка уважно прослідковує за кожним моїм кроком.

– Я так розумію, ніч удалась – чую жіночий голос у відповідь.

– Ще б пак. Ледь без взуття не залишилась, яке нещодавно придбала. – Автоматично погоджуюсь.

 До мене не одразу доходить, що відбувається. А в наступну секунду я ціпенію й стовбичу, наче громом побита. Боюсь навіть обернутись і коли все ж наважуюсь – зустрічаюсь поглядами із Таєю – своєю старшою сестрою, яка також тільки повернулась додому. Видихаю із полегшенням й заходжусь сміхом. – Дурепа! Подумала, що мені відповіла кішка! – подумки насміхаюсь із власної тупості. Все ж таки ці ворожіння мають певну силу – силу навіювання.

– Ти мене налякала! Я вже думала, що з кішкою розмовляю. – Намагаюсь крізь сміх пояснити Таї чому мені так весело.

– Схоже, компот, який ти пила у святвечір встиг забродити – робить власні висновки й заходить до хати.

 А я все ще не можу заспокоїтись. Бачили б мене зараз дівчата. Скептик, який, нехай і на секунду, але повірив, що розмовляє із кішкою.

– І що тут смішного? Ти ж сама загадала таке бажання. – Знову чую голос і це точно не голос моєї сестри. – До речі, тобі не казали, що в різдвяну ніч до тварин потрібно добре ставитись й вчасно годувати, а не використовувати для забави. 

 Я ще не отямилась від першої почутої фрази, як мене вже встигли відчитати за веселощі з дівчатами.

– Це жарт якийсь?

– Мені було не дуже весело, коли мене силоміць забрали із власного подвір'я й змусили працювати у цю ніч. А я ж мала плани. Та хто зважає на бажання звичайної кішки.