Частина 1

 Покинута хатина на околиці села, біля якої ми з дівчатами домовились зустрітись після різдвяної вечері, створює потрібну для ворожіння атмосферу й навіть наганяє трохи страху, який безслідно зникає після наших численних жартів й дзвінкого дівочого сміху. Вже як зголосились на подібне дійство, потрібно й поводити себе відповідно.

 Про цю хату ходить погана слава, мовляв, жила тут колись стара відьма, душа якої досі блукає його стінами, та сумніваюсь, що якби це було правдою, вона б витримала нашу божевільну компанію, яку сьогодні ми їй плануємо влаштувати. Чого варта тільки Юля, котра й кроку не може ступити, щоб жартівливо не прокоментувати нашу чергову спробу наповнити свою буденність добрячою порцією адреналіну й звісно веселощів. Куди ж без них ще й у святкову ніч.

 Світло ліхтариків, які ми прихопили з собою вимальовують на стінах нашого сьогоднішнього прихистку чудернацькі й навіть подекуди моторошні тіні, принаймні ми самі хочемо їх такими бачити, щоб повністю зануритись в містичну атмосферу різдвяної ночі. Звісно мені зробити це буде найважче, зважаючи на мій скептицизм практично у всьому, що стосується надприродного й всієї цієї маячні з ворожінням, та моє м'яке серце просто не здатне відмовити подругам, які покладають великі надії на цей вечір. Не знаю чи вірять вони насправді в містичну сторону цього дійства, та точно не сумніваються, що проведуть цей вечір весело й незабутньо. Принаймні програма у нас розписана до дрібниць. Ми навіть напередодні пробирались у сусідські двори, щоб назбирати трісок для ворожіння, а ще позичили сусідського чорного кота, котрий повинен був стати одним з учасників наших сьогоднішніх посиденьок. Для нього в нас була відведена особлива роль. Ця мила тваринка, ніяк не могла зрозуміти, що від неї хочуть ці божевільні, дивлячись на нас своїми великими зеленими очиськами. Ми спеціально обрали саме чорного, наче ніч кота, який чудово доповнював створену нами містичну атмосферу. Все, як книжка пише.

– З чого почнемо? – цікавиться Марта й ставить на підлогу наші сьогоднішні атрибути без яких не відбулось би сьогоднішнє ворожіння. Ми суворо дотримувались інструкцій з інтернету, тому все необхідне прихопили одразу з собою.

– З кішки. Бідолашна не дуже рада нашій компанії. Потрібно швидше з цим закінчити й відпустити її додому. Від її незадоволеного й осудливого погляду навіть сховатись хочеться. – З усмішкою відповідаю Марті, вказуючи на тваринку у своїх руках. Саме вона влаштувала сьогодні спеціально для мене забіг на підборах.

– Інно, не будь занудою! Не думаю, що вона комусь на нас поскаржиться. – Іронічно запевняє мене подруга.

– І що нам потрібно робити? – цікавлюсь як повинно відбуватись це сплановане дійство.

– Просто загадуємо по черзі бажання й кличемо кішку. Якщо вона переступить поріг лівою лапою – бажання здійсниться, а якщо правою – не судилось. – Відповідає мені вже Тоня, котра чекала цієї ночі найбільше. Вона ще минулого року пропонувала нам ворожіння на Різдво, та ми ніяк не могли зібратись у повному складі й тільки цього року у нас нарешті вийшло. Її щастю не було меж, та й ми не проти зібратись сьогодні разом, щоб весело провести час. Хтозна чи випаде ще така можливість в майбутньому.

– Чудово. От і перевіримо чи можна вірити вашим ворожінням. – З хитрим виразом обличчя відношу кішку за поріг.

– І що ж ти задумала? Не поділишся? – запитує мене Марта.

– Скажу, коли наші посиденьки закінчаться, бо інакше мій задум не спрацює. Я просто не вірю у всі ці нісенітниці з ворожбою, тому придумала спосіб все перевірити тут і зараз.

– Якщо ти не будеш вірити – нічого не спрацює. Наші предки були впевнені в результативності подібних дійств. Ця ніч була для них особливою, навіть містичною. Ми не робимо нічого протизаконного, просто відчуємо себе на місці наших бабусь, Різдво котрих не обходилось без подібних заходів. – Не залишає можливості трохи мене просвітити на тему українських традицій Галя, котра вірить в існування того, чого ми не здатні побачити. Ми з нею просто ідеальний тандем.

– Гаразд, я спробую віднестись до всього цього більш серйозно – запевняю подругу, щоб не псувати їй святковий настрій дозою власного скепсису.

 Я дівчатам спеціально не сказала, що задумала. Моя ціль – довести, що все це ворожіння звичайна маячня, яка створена задурювати людям голови. Я загадаю бажання, щоб у цю ніч кішка, яку ми притягнули з собою, зі мною заговорила. Тим паче раніше люди вірили, що у цю ніч тварини й навіть дерева оживають й можуть з тобою розмовляти. От і перевіримо. Можна сказати, що я тільки підсилила власне бажання, от тільки чи вирішить кішка його здійснювати? Це ми зараз й побачимо.

– Кіс-кіс-кіс – кличу кота, який лінивою ходою прямує до мене й наче на замовлення, переступає поріг саме з лівої лапи. 

– Схоже, що сьогодні – твій день. Щоб ти не загадала – твоє бажання рано чи пізно повинне здійснитися. – Із неприхованим захватом й радістю говорить Марта.

– Швидше рано, ніж пізно, адже я загадала його саме на цю ніч. 

– І що ж ти таке загадала? – спрямовує свій погляд на мене Галя.

– Не скажу, бо не здійсниться. Якщо вже грати за вашими правилами, то грати до кінця. Хіба не цього ви від мене хотіли?

– Хто там наступний хоче випробувати свою удачу? – запитує Марта, повертаючи кішку на початкову позицію.

 Схоже цієї ночі удача була лояльною тільки до мене, бо всі інші чотири рази кішка переступала поріг з правої лапи. Не скажу, що вони сильно засмутились, адже ніщо не могло зіпсувати їх сьогоднішнього настрою, та якийсь неприємний осад таки залишився. Хто б не хотів, щоб їхні найзаповітніші мрії здійснила сьогоднішня магічна ніч. Кожен хоче вірити у казку.