2.

Заметіль віяла нестримно. Дівчинка пильно дивилась у нічне небо. Вона чекала на першу зірку. Однак важкі хмари застеляли небокрай, тож на ньому нічого не можливо було розгледіти. 

— Ах, сніжиночки, ах вродливенькі. Ви ж онученьки зими, як і я внучка дідуся. Допоможіть мені, гарнесенькі. Здійміть мене, як свою сестрицю, високо в небо, понад хмари. Так, щоб я зуміла побачити першу зірку.

Почули сніжинки дівчинку та й окутали білим полум’ям. Підхопили попід ручки та ніжки та здійняли високо в небо. Так високо летіла дівчинка, немов справжня сніжинка. Пролетіла крізь хмаринку та вмостилася на ній. Добре було їй видно наразі вечірнє небо. Різдвяна зірка не забарилася. Вже скоро засяяла над усім білим світом. Подивилася на неї дівчинка зачаровано та й каже:

— Зіронько світла, Зіронько ясна, допоможи мені, будь ласка! Я маю до тебе лишень одне бажаннячко. 

Зіронька мовчки сяяла в небі.

— Зроби так, щоб мій дідусь знову міг ходити. Він казав, що то було б його найбільше бажання й нічого іншого йому не треба. 

— Зможу я допомогти тобі дівчинко,— відповіла Зірка, — але тільки за однієї умови. Ти маєш знайти три людини, які в цей вечір потерпають від скрути або опинилися в біді, та допомогти їм. Як тільки третя людина тобі подякує, твій дідусь одужає. 

І полетіла дівчинка назад до землі, так само окутана була білими сніжинками. Як тільки торкнулись її ніжки доріжки біля хати, вона побачила свого братика. Він стояв отетерілий від того, що сестра прилетіла, наче птаха, спустилася прямісінько з неба.

— А тепер ти, братику, повіриш у диво? — весело запитала дівчинка. А хлопець лишень кивнув, бо не мав слів від здивування. 

— Я маю трьом людям сьогодні допомогти, хто опинився в скруті. Тоді наш дід знову ходитиме. Так мені сказала Різдвяна Зірка.

— Та хіба можна когось наразі знайти? Всі ж у Святвечір вдома, з сім’єю, — відказав на те братик.
Дівчинка знову замислилася. 

— Ходімо, — мовила вона, — будемо йти від хати до хати, так і знайдемо кому допомогти.