Розділ 5 . Ялинка

Вечір у крамниці був особливим. У повітрі пахло свіжою хвоєю й пряниками, на прилавку стояв казанок з какао, а посеред зали височіла велика зелена ялинка, ще не прикрашена.

— То що, допоможете мені? — запитав Лукас, дістаючи з коробки коробочку з іграшками.

— Уявіть собі, — всміхнулася Амелія, закочуючи рукави светра. — Вперше за кілька років я вирішила прикрасити ялинку власноруч.

— Вперше? — здивувався він. — Ви серйозно?

— Я... зазвичай працюю в офісі до пізньої ночі. І ніколи не знаходжу часу.

Він зупинився й подивився на неї так уважно, ніби намагався розгледіти щось більше за її словами.
— Шкода. Ви втрачали справжню магію.

Вони разом розвішували кульки, золоті зірки й різнокольорові стрічки. Амелія сміялася, коли Лукас, підстрибуючи, намагався повісити іграшку вище. Він жартував, що їй доведеться стати «його офіційним різдвяним асистентом».

А тоді настав момент. Амелія піднялася на маленьку драбину, щоб повісити срібну зірку на сам верх. Коли вона хитнулася, Лукас миттєво опинився поруч, утримуючи її за талію.

Вона відчула його руки, теплі й сильні, і раптом перестала дихати.
— Обережно, — прошепотів він, і їхні обличчя опинилися зовсім близько.

Її серце билося швидко, занадто швидко. Вона зустріла його погляд — і в ньому було стільки тепла, що на мить здалося: увесь світ звузився до цього погляду.

Їхні обличчя майже торкнулися. Майже. Амелія завмерла, ніби боялася зробити зайвий крок...

Аж раптом дзвоник на дверях дзенькнув — хтось увійшов до крамниці.
Вони обоє відскочили, намагаючись приховати хвилювання.

Лукас усміхнувся куточком губ, ніби між ними щойно відбулося щось таємне.
— Здається, зірка тримається, — сказав він, але в його голосі було набагато більше, ніж прості слова.

Амелія на мить притулилася до ялинки й зрозуміла: її серце вже не таке холодне, як було кілька днів тому.