57. Олеся. Кіносеанс по-сусідськи

Я хотіла, щоб Ян бачив у мені професіонала, а не розгублену жінку. Змирилася з тим, що ніяких почуттів у нього до мене немає, але він принаймні уже не ставився до мене зневажливо. Хай таким непростим шляхом, але все ж  я доведу, що чогось варта, як адвокат. 

Насправді я дуже кохала його, але пообіцяла сама собі, що ніколи не обмовлюся про це нікому, особливо ж самому Яну. Бо, зізнавшись йому, я виглядала б слабкою і залежною, а я не хотіла цього. Тому й написала, що головним сенсом у житті тепер для мене буде робота. 

Я чекала, що відповісти на це Ян. А він відповів:

"Мені шкода, правда. Але ти ж бачиш, як небезпечно може займатися нашою справою. Так в будь-якому разі буде краще." 

“Так, це реально небезпечно, тому немає сенсу заводити сім’ю і наражати на небезпеку своїх близьких, — погодилась я.  — Ти правий, що так буде краще.”

Хоча в глибині душі мені було дуже сумно, я побажала йому успіху і повернулася назад до своїх записів. Завтра треба було зустрітися зі своїм клієнтом, і, можливо, ця зустріч буде вирішальною у ході всієї справи…

***

Я так поринула в роботу, що не помітила, як настав вечір. Лише коли мама прийшла з кухні і сказала йти вечеряти, я відклала документи. Але як тільки ми сіли за стіл, у двері подзвонили. 

 — Хто це ще може бути? Якщо Мирон, то зараз я його вижену! — пробурмотіла я, підіймаючись зі стільця. 

Але коли пройшла в передпокій і поглянула у вічко, побачила за ним Антона. Відразу зітхнула з полегшенням і відчинила. 

 — Привіт, — усміхнулась йому. — Ти щось хотів?

— Привіт, я тут хотів замовити суші на вечерю, пʼятниця все ж… Може, складеш мені компанію? Цього разу у мене? Можемо подивитись якесь кіно. І відпочинеш від гостей, — додав він тихіше.

 — Ой, у мене мама тут наготувала всякої всячини, мені буде незручно піти від неї, може, ти приєднаєшся до нас? — запропонувала я. 

— Ну, можна і так, — погодився він, усміхаючись. — Якщо твоя мама не буде проти. 

 — Звісно, не буду,  — почувся голос мами з-за моєї спини. — Я тільки хотіла вас запросити, а це чую, Олеся вже мене випередила! Ходімо до столу, поки все не остигло! 

— Дякую за запрошення, — чемно сказав Антон і пройшов всередину квартири. 

***

Поки ми вечеряли, мама встигла розпитати в Антона, ким він працює, чи був одружений, і коли почула, що не був, і дітей не має, вона прямо вся засвітилася, Мирон умить був забутий. 

 — Вам, мабуть, зі мною нудно, — проговорила волна, коли ми допили чай. — Я тут усе приберу, а ви можете піти якийсь фільм подивитися… Можете й до Антона сходити, тут у нас телевізор маленький…

— Дякую за вечерю, — сказав Антон. — Було дуже смачно. А щодо кіно… Можна, якщо Олеся не проти, — погодився Антон, поглянувши на мене.

 — Не проти, — відповіла я. Подумала, що все одно працювати вже не збиралася, а уникнути маминих  безкінечних розмов було б непогано. Я її любила, але іноді хотілося просто посидіти в тиші, і думаю, з Антоном це буде легко зробити, бо він теж не надто балакучий…

Коли ми пішли до його квартири, я побачила, що в нього дуже чисто, видно, що любив порядок, всі речі лежали на своїх місцях. 

“Це б точно дало йому ще більше балів в очах мами”, — подумала я і усміхнулась. Бо всі її старання допомогти мені якнайскоріше забути Яна було видно неозброєним оком…

 — Який фільм будемо дивитися? — запитала я, сівши на великий диван у вітальні. 

— Які жанри ти любиш? Зараз зайдемо на "Мегого" і купимо щось свіженьке, — він узяв пульт. — Хоча почекай, я сходжу за вином і сиром, а то якось зовсім без нічого сидіти неправильно… А ти обери те, що тебе зацікавить, — і він вручив мені пульт…