Макс знову зайняв чуже місце.
Клава помітила це ще вранці, але сподівалася, що молодий гарбуз сам здогадається посунутися. Та марно: до обіду він уже розлігся на її бадиллі, прим'яв два найбільших листки і майже повністю затулив сонце Пампушці.
— Максе, ти б хоч трохи совість мав. Тобі городу мало?
Макс, який за останній місяць помітно погладшав, неохоче перекотився на бік. Так він вивільнив довгу лозу Клави, але Пампушці затулив останню смужку сонячного світла.
— Дякую, — сухо озвалася вона. — Можеш і зовсім на мене залізти.
Макс тільки-но зібрався пояснити, що великий гарбуз потребує більше місця, та від старої огорожі поважно втрутився сам Гарбузій:
— Ти ще не доріс, хлопче, щоб так родичів затискати.
Старий Гарбузій лежав біля нагрітого за день каменя і майже не рухався. Темно-помаранчева шкірка була вся у зморшках, а плодоніжка геть висохла.
Макс так і не виголосив промову і невдоволено посунувся, що дозволило Клаві звільнити бадилля.
Вона обтрусила листя і заходилася шукати дітей.
Крутю ніде не бачила. Маленька гарбузка була надто допитлива і постійно заглядала за межі грядок. Вона вже встигла побувати під сараєм, залізти в кропиву, а раз мало не потрапила під колесо важкої тачки.
Клава покликала доньку — тиша. Гукнула ще раз, суворіше. І тоді з-за стіни квасолі долинув шурхіт.
Крутя поверталася з боку будинку. Вона рухалася повільно, притримуючи вусиком щось біля свого боку.
— Я ж забороняла тобі ходити до будинку, — почала Клава.
Проте Крутя цього разу не стала виправдовуватися, а обережно поклала перед матір'ю пласку білу насінину.
— Це дядька Степана.
Клава хотіла нагримати, щоб донька не тягала на грядки нічого з-під будинку, але якась думка змусила промовчати.
Дядько Степан був більший навіть за Гарбузія і часто розповідав, що в його роду були велетні. Не сумнівався, що господар оцінить переваги такого шляхетного гарбуза. І господар, певно, оцінив, бо учора по обіді забрав Степана з городу. Гарбуз пишався і передав, щоб не заздрили, бо то таке життя — завжди обирають найкращих.
Тепер Крутя розповідала дивне: вона бачила, як господар поклав Степана на стіл, зрізав здоровенним ножем верхівку, а потім ложкою вигріб зсередини м'якоть та насіння. Дещо впало на землю, от Крутя й принесла насінину.
Підтягнулися Макс з Пампушкою, навіть Гарбузій розплющив очі, хоча й не зрушив з місця.
— Може, ти щось переплутала? — припустила Клава.
Крутя похитала плодоніжкою. Вона добре бачила Степанову пляму. А господар уголос похвалив гарбуз і сказав, що з того вийде чудовий ліхтар.
Саме тоді відчинилися двері будинку. Господар підняв на сходи великий помаранчевий гарбуз з вирізаними трикутними очима і широким зубастим ротом, геть порожній усередині. Верхівку поклав поряд. На нижній частині гарбуза виднілася усім знайома пляма, яку дядько Степан видавав за ознаку належності до славетної родини.
Гарбузи мовчки дивилися, як господар присів біля Степана, поставив щось усередину і запалив запальничку. Порожня оболонка засвітилася, вогник усередині тремтів, і тому усмішка гарбуза була ще більш зловісною, наче живою.
Пампушка тихенько втягнула під себе вусики. Макс притиснувся до землі, наче хотів сховати ті розміри, якими щойно хвалився.
Господар відійшов на кілька кроків, подивився на роботу, задоволено крекнув і зробив знімок телефоном.
— То ось навіщо нас забирають, — промовив Гарбузій.
Дорослі перезирнулися. Крутя ж розглядала знайдену насінину і намагалася зрозуміти, як дядько Степан може бути одночасно на ганку і тут, у неї. Клава пояснила, що з насінини може вирости новий гарбуз.
— Дядько Степан? — спитала Крутя.
— Ні, — відповіла Клава.
Крутя трохи подумала і обережно сховала насінину під великим листком.
— Шкода, — сказала вона.
