Частина 2. Керівниця і риб'ячі тельбухи

Мілена прокинулася у своїй кімнаті. Вона солодко потяглася і позіхнула. У двері постукали. На порозі з'явилася щука-служниця з тацею морських гребінців:

– Доброго ранку, принцеса Мілена. Ось ваші ...., – рибина запнулася на півслові. – Ой, вибачте, принцеса Аріана, не знала, що ви тут.

Мілена здивовано підняла брову, але тієї ж миті згадала про вчорашні події у тронній залі.

– Тут теє… Принцеса Мілена вийшла. Залиш гребінці і йди, – промимрила Мілена, намагаючись імітувати інтонації сестри.

Щука поставила тацю на столик біля дверей і з укліном випливла з кімнати. Тільки-но за нею зачинилися двері, Мілена схопилася з ліжка і підбігла до дзеркала.

У відбитку скла на неї дивилася Аріана. 

– Тож батько не передумав, – задумливо промовила Мілена, відкушуючи гребінець рівними білими зубами. – Ну, що вдієш? Поживу у тілі Аріани. Це ж не складно. Ходи собі на вечірки, командуй робітниками на мушлієвому заводі. Багато розуму не потрібно. Зате яке у мене тепер пишне волосся. А талія, талія якась тонка! Тепер ніхто не обзиватиме мене ламантином. Як чудово, що батько поміняв нас тілами!

Мілена залилася переливчастим сміхом. Але раптом її веселощі перервав відчайдушний крик, що лунав із сусідньої кімнати.

Голосила Аріана. Дівчина саме підійшла до дзеркала, щоб розчесати своє золотаве волосся, і побачила у відбитку пишнотілу сестрицю. До такого гламурну русалку життя не готувало. Прокляття на адресу Водяника та Мілени здригували весь палац. Риби-прислужники, що проходили повз, витріщали очі і шарахалися в різні боки. Єдиний, хто не чув криків, – їх батько. Вночі він потай від усіх поїхав у відпустку, до свого приятеля Тритона – володаря сусіднього озера.

Виплеснувши злість, Аріана змирилася зі своєю долею. Дівчина знала, батько не змінить рішення, що б вона не робила. Тому русалка зібралася з духом і вирішила: якщо їй доведеться жити в тілі сестри, треба хоча б причепуритися. Вона розпустила розпатлану гульку на голові. По плечах розсипалося ріденьке волосся, яке здавалося ще рідшим на тлі пухких щочок.

– Ні, я так на вулицю не вийду! – Аріана подзвонила у дзвоник біля ліжка. Через хвилину в кімнату впливла служниця-щука, яка так і не зрозуміла, чому принцеси помінялися кімнатами. – Виклич до мене найкращих стилістів річки. І негайно! – наказала русалка.

За дві години з кімнати Мілени випливла її покращена копія. На плечі спадали шикарні нарощені локони. Леопардові черепашки на звисаючих грудях змінив модний топ-корсет з ефектом “пуш-ап”. Професійний макіяж підкреслював блакитні очі та візуально зменшував рожеві щоки. А пухкі червоні губи переливалися спокусливим блиском.

Аріана була задоволена собою. Вона впевнено пропливла коридорами палацу, із задоволенням спостерігаючи, як витріщаються очі риб-служниць і ворушаться вуса придворних раків.

У чудовому настрої русалка випливла з палацу та вирушила до риб'ячої лікарні, де Мілена працювала медсестрою-волонтером. Вона була впевнена, що впорається з обов'язками сестри. Але при вході до лікарні її впевненість похитнулася.

Аріану зустріла жахлива картина. Сезон риболовлі був у розпалі, і лікарню переповнювали пацієнти. У коридорі приймального відділення товклися лящі з порваними губами, плотва з пошкодженими плавцями, оглушені коропи і товстолоби, в яких сіпалися очі від стресу.

– Мілено, де тебе носить? Ти терміново потрібна у шостій операційній! – Накинулася на Аріану дрібна плітка в шапочці медсестри. – І волосся прибери, з розпущеним до пацієнтів не можна, сама знаєш!

Русалка хотіла обуритися. Як вона сміє так звертатися до принцеси! Але згадала, що виконує роль Мілени, тому покірно зібрала волосся у хвіст і попрямувала у бік, куди вказала риба.

Діставшись шостої операційної, Аріана рішуче відчинила двері і запливла всередину. В приміщенні тхнуло гніллю та медикаментами. Сом-хірург побачив русалку і різким помахом плавця наказав підійти ближче. Русалка наблизилася до операційного столу. На ньому лежав пацієнт. Це був здоровенний язь з розрізаним черевом, з якого стирчали нутрощі. Рибина жалібно кліпала витріщеними очима та хапала ротом повітря, час від часу здригаючи від болю. 

– Мілено, ну чого стоїш? Притримай краї, поки я промиватиму рану, – нетерпляче наказав сом-хірург.

Аріана уявила, як вона тягнеться рукою до черева язя, торкається пальцями до рани, відчуває м'яку плоть, з якої сочиться гній ... У принцеси запаморочилося у голові, зашуміло у вухах, і вона знепритомніла.

***

Тим часом, Мілена в тілі Аріани насолоджувалася увагою чоловічої половини риб'ячого світу. Поки вона пливла до мушлієвому заводу, отримала з десяток компліментів. Один сом навіть урізався в кущ водоростей, задивившись на неї.

Мілена світилася від щастя. У чудовому настрої вона переступила поріг виробничого цеху. Усередині кипіла робота. Бригада товстолобиків у червоних касках обробляла пресовані мушлі, перетворюючи їх на тумби, дивани та інші предмети інтер'єру. Серед цеху дзижчала величезна циркулярна пилка, якою відрізали зайві шматки черепашника. Шум стояв неймовірний.

Мілена зачаровано дивилася, як грубі шматки каменю в умілих плавцях робітників-товстолобів перетворюються на витончені столи та стільці. Але тут почувся голос праворуч:

– Принцеса Аріана, ми вас вже зачекалися. Все готово до вашого виступу, прошу на балкон! – до принцеси звертався товстий карась-бригадир у білій касці.

– Виступу?! – ошелешено вигукнула Мілена. – Якого виступу?

– Ну як же, – здивувався бригадир, – хіба не пам'ятаєте? Ви обіцяли відчитати робітників за порушення правил безпеки. Зовсім розперезалися ці товстолоби без вашого контролю!

- Так, звісно. Дякую, що нагадали, – розгублено промовила Мілена. – Вона гадки не мала, що говорити, вирішила викручуватися на ходу.

Русалка у супроводі карася-бригадира запливла на балкон. У цеху зупинили всі процеси, і настала тиша. Товстолоби зібралися під балконом. Їхні схожі одна на одну морди визирали з-під червоних касок і дивилися на принцесу.