Пролог.

     Червоний карлик підіймався над планетою  багряно-темним  стиглим помаранчем.  Час від часу по ньому пробігали яскраві спалахи – біла блакить протуберанців беззвучно виривалася з надр, щедро розсіюючи розпечену плазму в байдужу чорноту космосу.

    Під променями світила хмари, що ховали планету від чужих очей, то спалахували міддю, то закручувалися вогняними кільцями зміїв-вихорів, а ген далі – на межі з нічним боком кулі – відкритою раною кривавив ураган.

 - Скайнете, будь ласка, затемни цей бік модуля. Це прекрасне видовище, але ми тут не для того, щоб насолоджуватися краєвидами

  Бокова стіна кімнати потьмяніла, втратила прозорість і набула звичного сірого кольору.

  - А тепер покажи мені вигляд з боку глибокого космосу.

   Дах модуля почорнів і засяяв сотнями зірок-світляків

  - Оскільки ви не уточнювали з якого саме ракурсу, я обрала на свій розсуд. – промовив м’який жіночий голос – і трохи приглушила світло в рубці, щоб вашим очам було максимально зручно.

  - Дякую. Я завжди покладаюся на твій смак, Скай. У порівняні зі мною, в тебе він чудовий. Але що з твоїм голосом?  Невже застудилася?

   - Викид радіації з невідомого об’єкта перевищив допустимий рівень, вплинувши на передачу даних. Але я вже відрегулювала фільтри захисту, і за хвилину все прийде в норму. Та дякую, що турбуєтеся, Харальде.

   Харальд закинув голову і присвиснув.

 - Ти бачиш це, Скай? Це неймовірно!

 - Я б сказала: апокаліптично.

 - Я бачив стільки кораблів лише, біля Індіри.

 - Не дивно: то було місце найбільшої битви в Другій Галактичній війні.

 - Але там вони були розкидані на кілька світлових годин льоту…  І лише кораблі Імперії та Агрегації… А тут!  Впевнений: якщо ми з тобою відкриємо КосмоТезаріус, то не визначимо  походження навіть половини цих зорельотів. Це просто рай для космоархеолога!

 - Це чорний гумор? Називати кладовище космічних зорельотів раєм? Вибачте, Харальде, я вчуся розуміти вас:  коли ви жартуєте, а коли говорите серйозно.  Але це занадто складно для мене. Особливо, коли ви не вишкіряєтеся…

    Посмішка заграла на його вустах:

 -  Правильно говорити: «посміхаєшся». Але не переймайся, Скай. Просто помилуйся цією моторошною красою.

    Багряні відблиски карлика плямували кров’ю сигари та трикутники старих земних лінкорів Першої Галактичної. Спалахували вогнем  на сферах космічних станцій Агрегації та десятках химерних зорельотів невідомих чужинських рас.

   Багато з них лишилися майже цілими – вони висіли в порожнечі – похмурими мовчазними саркофагами.  Декотрі, пливли серед сотень та тисяч уламків, з рваними ранами-пробоїнами в бортах.  А від деяких взагалі лишився лише скелет перебірок, крізь які байдуже мерехтіли іскри зірок.

   - Скільки ж людей тут…- він не договорив  і  повільно опустився в сидіння, напівліг, дивлячись вгору. Крісло м’яко підлаштувалося під обриси його тіла.

 - І не тільки людей. – неголосно промовила Скай.

   Харальд не відповів, задумливо розглядаючи картину, що відкривалася перед ним. У рубці панувала майже абсолютна тиша – лише ледь чутно гула система регенерації повітря та його серце стукотіло трішки швидше та гучніше, ніж зазвичай.